Інфляційний камінь упав минулого тижня. У листопаді інфляція становила 1,9 відсотка — поки що рекорд року. Порівняно з листопадом минулого ціни зросли у 2,7 разу. Отже, надалі наші доходи безбожно кроїтиме неабиякий інфляційний податок. Який саме, покаже грудень.
Якої руйнівної сили набере інфляційний податок на Новий рік, мабуть, не відповість з абсолютною точністю ніхто. Тим паче урядовці, які протидіяли подорожчанню хлібобулочних виробів до такої міри незграбно, що вже й кури не сміялися. (Не інакше через різке подорожчання комбікормів. — Авт.). Назву лише головні чинники, які сприяли зростанню індексу споживчих цін у листопаді.
По-перше, зернова інфляція. Її спричинила, з одного боку, нерівномірна інтенсивність імпорту зерна, а з другого — поширення інфляції з хліба на інші продукти харчування споживчого кошика. Ясно, що не варто було попускати віжки адміністративного регулювання на період пікового завантаження залізниці, елеваторів, перевалочних пунктів імпортним зерном. Тим паче що вже на початку місяця було зрозуміло: головним подразником інфляції стане зростання цін на продовольчому ринку. Що й підтвердив висновок Нацбанку за результатами листопада: «У рейтингу інфляційних чинників домінують ті, які впливають на підвищувальний ціновий тренд з боку пропозиції на продовольчому сегменті ринку товарів і послуг. Базова інфляція, яка безпосередньо залежить від руху грошового попиту і відповідної монетарної пропозиції, в листопаді залишилася майже незмінна: по непродовольчих товарах — 0,2 відсотка і по послугах — 0,6 проти жовтня».
Рейтинг аналітиків Нацбанку залишає суперечливе враження, бо на другому місці стоїть кон’юнктурна інфляція. Отже, лихо не без добра: її спричинила природна реакція на неочікуване зростання (7,2 проти 4 відсотків) показника валових суспільних доходів, інакше кажучи ВВП. А ще, мабуть, це — логічний наслідок зростання більш як удвічі інвестицій і відповідь на рекордну експансію кредитних ресурсів з боку і комбанків, і того самого Нацбанку через механізм рефінансування.
Далі банкіри ставлять чинник інфляційних очікувань, який підігрівали довколобюджетна риторика, послаблення готівкового курсу в обмінниках, зрештою, навіть відносна девальвація офіційного курсу гривні. Усе те мало місце, але, як на мене, більшу рейтингову вагу має інший чинник — розрядка потенціалу оптової інфляції, яка накопичувалася від початку року і почала вже детонувати в листопаді. Тому важко не погодитися з усіма рекомендаціями Нацбанку, а поготів з тією, що стосується заклику тримати гривню і продовжувати зважену монетарну політику.
Яке це суперважке завдання, стало зрозуміло у четвер, коли оприлюднили маловтішні результати антиінфляційної боротьби у листопаді і стало відомо, що третина українських розподільчих мереж електроенергетики може потрапити під контроль РАТ «ЄЕС Росії». Про це повідомив заступник голови правління РАТ і водночас голова правління ВАТ «Федеральна сітьова компанія» (ФСК) Андрій Рапопорт. Гадаю, що це було цілковитою несподіванкою для Кабінету Міністрів України. За словами російського енергетика, місяць тому про створення спільного консорціуму з РАТ «ЄЕС Росії» домовилися українські фінансово-промислові групи «Інтерпайп» (керована Віктором Пінчуком. — Авт.) і «Енергетичний стандарт» (підзвітна Костянтину Григоришину. — Авт.) Тоді ж, пригадується, я поцікавився у прес-службі ФДМУ, що вони думають з цього приводу. І одержав відповідь: «А що тут думати? Одні акціонери продають на вторинному ринку свої акції іншим, то вже не наша справа»...
Та не просто ж продають, а вже переглядають підсумки приватизації за роки нашої незалежності! До статутного фонду спільного консорціуму планувалося внести від 16 до 100 відсотків акцій 10 українських підприємств: Дніпро-, Запоріжжя-, Луганськ-, Львів-, Миколаєв-, Полтава-, Прикарпаття-, Суми-, Тернопіль-, Чернігівобленерго.
Свою справу ФДМУ робить справно, виконавши річний план з приватизації об’єктів вже минулого тижня. Ймовірно, що росіяни мають намір придбати й інші стратегічні активи вже приватизованих підприємств. А поки що Президент України Леонід Кучма розчарував голову правління Анатолія Чубайса заявою про те, що до продажу активів обленерго Україна ще не готова. Поміркуємо про те, що стоїть за цією відповіддю. Нереструктуровані борги наших об’єктів енергетики — можливо. Руйнівні наслідки експансії мереж дешевою електроенергією — напевно. Корпоративні війни, які не вщухають на приватизаційному полі — ймовірно. Усе це складові енергетичної безпеки країни, нашої з вами безпеки. Кажуть на підконтрольних росіянам потужностях сьогодні виготовляють кожну п’яту тонну металевого прокату. Добре, якщо Президент уявив раптом, скільки, в які боки і за які ціни на підпорядкованих росіянам обленерго перетікатиме кіловатів. Але ще краще, якщо він поставив на місце Анатолія Чубайса, розуміючи безперспективність гри з росіянами без козирів. Їхні олігархи нині кажуть: «Нас в Україні не було — і її люди одержують удвічі меншу зарплату, ніж росіяни, і культура корпоративного управління перебуває ще в зародку, і боротися з інфляцією без російського зерна Україна неспроможна...».
