Микола Авилов
Досьє «Голосу України»
Авилов Микола Вікторович. Чемпіон СРСР 1972, 1975, 1976 року з десятиборства. На Олімпіаді-68 у Мехіко зайняв 4 місце. Олімпійський чемпіон 1972 року, бронзовий медаліст Олімпіади-76 у Монреалі.
До Миколи Авилова радянським десятиборцям не вдавалося перемагати на Олімпіадах. І після Миколи золото Олімпіади жодного разу не діставалося його послідовникам — ані в Радянському Союзі, ані потім у незалежній Україні.
Нагадаємо ж, як 31 рік тому йшов до своєї олімпійської перемоги справжній лицар декатлону Микола Авилов.
Мюнхен, 7 вересня 1972 року, 10 година.
100 метрів — 11,0 сек.
Йому дістався третій забіг — з німцем Йохимом Кірстом, головним, як усі його запевняли, конкурентом. Зараз Льоня Литвиненко біжить, невдовзі й по них прийдуть судді. Ага, ось вони.
Сонце і мішанина барв, калатання серця і гомін трибун —це їх ведуть на старт... Коли ступні звично вперлися в скобу колодок, коли пальці відчули шорстку пружність синтетичного покриття, коли близько перед очима опинилася доріжка з ледь помітними дзюбинками слідів від шиповок, хвилювання зникло.
Звук пострілу виніс його вперед, між білими смугами розмітки тартанового полотна. Авилов фінішував третім, але Кірст, головне, виявився позаду.
11 година. Стрибки в довжину — 7 метрів 68 сантиметрів.
Дві доріжки розбігу було прокладено біля центральної трибуни, паралельно фінішній прямій. Тільки бігти по них треба було у протилежний бік. Увесь світ зараз звузився до коридора розбігу, і штовхальний брусок маячів десь на обрії. За коротку мить польоту Авилов устиг подумати, що все-таки, схоже, заступив...
Пройшовши трохи, він оглянувся на дружний зойк трибун — на поворотному табло горіло «768», у Кірста — «759».
14 година. Штовхання ядра — 14 метрів 36 сантиметрів.
Ядро штовхали в двох секторах. Коли надійшла його черга, Авилов ретельно вклав снаряд у долоню, щоб дрібні шершавинки припали на пальці. Полетіло непогано, добре полетіло — 14,36, особистий рекорд! Але могутній Кірст штовхнув на 16,09.
16 година. Стрибки у висоту — 2 метри 12 сантиметрів.
Ще там, у «ядерному» секторі, він відчув пульсуючий біль у правій стопі. Може, потягнув трохи, коли в довжину стрибав? Біль не минав, але, розім’явшись, Микола почав з 1,695. А Кірст чомусь вийшов на 1,80.
2,01 вони взяли з першої спроби. Наростили ще три сантиметри. Коля стрибав із семи кроків. І збив планку, а Кірст подолав 2,04 за іграшки. Ні, слід повернутися до трьох кроків. Він подивився на трибуну, де сидів його тренер Кацман, показав йому три пальці — і побачив дозвільний жест Володимира Яковича. Стрибок вийшов знаком оклику в кінці короткої енергійної фрази...
І біль раптом зник, і Кірст відразу посерйознішав. Легкість, з якою Авилов узяв 2,08—2,10—2,12, витративши на все по одній спробі, немов тягарем лягла на плечі Йохима. Він ледь доповз до 2,10. Два сантиметри — це все-таки 18 очок. І ще не вечір.
18 година. Біг на 400 метрів — 48,50 секунди.
Стартовий постріл вихлюпнув їх на тартан, і покотилися вони, як кулі в кегельбані — кожен по своєму жолобку. Винесло Колю після другого віражу врівень з іншими, тільки світла чуприна американця Банністера миготіла попереду. Не можна його далеко відпускати! Гарячий шум у вухах заглушив усі звуки, усі відчуття. Ось вони, магічні квадрати фінішу... Другий!
Кірст відстав на 0,4... Отже, з п’яти видів програли йому тільки один, вийшов Йохим уперед усього лише на 19 очок.
8 вересня 1972 року. 10 година. 110 метрів з бар’єрами — 14,31 секунди.
У дзвінкий згусток спресувався зараз ритм, чарівний ритм руху, без якого нема бар’єриста.
14,31. Зовсім непогано... І тут закипіла серед десятиборців якась палка суперечка, і Коля раптом зрозумів: зійшов Кірст... Зникли вогні флагмана, і він, Авилов, залишився рухатися далі на чолі флотилії...
12 година. Метання диска — 46 метрів 98 сантиметрів.
Півгодини тому табло сповістило йому, що від найближчого суперника його відділяє цілих 158 очок. Виходить, показати треба звичайний, середній свій результат —тоді не наздожене ніхто.
Авилов, ніжно і твердо стискаючи важке блюдце диска, постояв кілька секунд, репетируючи подумки повороти, що зараз будуть, потім зробив широкий-широкий замах... Диск вилетів, як із пращі. Майже 47 метрів. Це й було потрібно.
14 година. Стрибки з жердиною — 4 метри 55 сантиметрів.
Коля усі висоти брав з першої спроби. Коли повторив особистий рекорд — 4,45, прийшла твереза думка: чи не досить випробовувати долю? Відрив і так величезний, а на жердині схопити травму — дрібниця. Потім стиснув жердину і напереваги з нею рвонув в атаку.
17 година. Метання списа — 61 метр 66 сантиметрів.
Ретельно протираючи ганчіркою сріблястий «Хелд», Авилов уже бачив себе на розбігу, бачив, як акцентує схрещений крок, як починає ривок, як «ударяє» плечем уперед. Усе дуже просто — слід тільки повторити це в натурі.
Ртутним струменем майнув спис, прокреслив смужку на блакитному тлі неба і чітко пірнув униз. 61,66 —знов особистий рекорд!
18 година. 1500 метрів — 4 хвилини 22,8 секунди.
Друг і суперник Льоня Литвиненко рвонув зі старту, як спринтер. Ще б пак: успіх на цій, воістину стаєрській для десятиборців, дистанції гарантував киянину олімпійське срібло. Втриматися б за ним метрів за 50-60 — і справу зроблено. Але де сили взяти? Дибилися віражі, нескінченно стелилися прямі. За фінішем він упав, його вкутали ковдрою, поклали на якусь лавку, довкола стояв чомусь жахливий шум... І раптом усе одразу проясніло, знайшло глибину і чіткі обриси. І там, угорі, горіли на табло неймовірні, сліпучі цифри «8454».
...Невдовзі після того, як Микола Авилов повернувся до Одеси, рідне «Динамо» подарувало йому автомашину «Волга» з номером, що дублює його фантастичний світовий рекорд — «84-54».
