Хорольський район — за економічними показниками — провідний на Полтавщині. Далеко за межами держави відомі торгові марки ВАТ «Хорольський молококонсервний комбінат дитячого харчування», «Хорольський механічний завод», «Хорольська мехпекарня», Вишняківського спиртового заводу.

Під час нинішнього скликання районну раду знову очолив Григорій Шевель, кандидат сільськогосподарських наук. Ще не так давно він уже був головою райради, представником Президента України в районі, а потім... став безробітним. Такі життєві колізії уготувала йому доля... Древній Хорол і район — його університети. Тут Шевель всюди на слуху. Щось ініціював, добився позитивних зрушень — спільна заслуга. А несвоєчасно розпочався опалювальний сезон — теж... винен Шевель. Можливо, це також авторитет. Бо на ім’я і посаду покладають не лише надії та сподівання громади, а й відповідальність. А що Шевель працює, так — працює, і відпочинок для нього здебільшого тільки зміна характеру роботи... Осіннього дощового і туманного ранку зустрілись із Григорієм Петровичем. За швидким потиском руки він одразу прокоментував:

— Ти знаєш, я більше за, ніж проти. (Йшлося про записане мною щире, відверте слово голови Машівської райради Івана Скорика «Від сільських проблем держава умила руки», «Голос України» від 21 жовтня ц. р.) Але в мене трохи інше бачення й інший підхід. Його суть у тому, що потрібно виживати. І доти, доки ми не об’єднаємося і кожний громадянин не буде нести паличку до спільного мурашника, ми його просто не збудуємо.

Держава — це ми

Загальновідома думка, що держава і народ існують самі по собі. Ні, це аж ніяк не так. Народ обирає Президента — отже, довіряє йому. Ми обираємо народних депутатів і сподіваємося на Верховну Раду. Тобто всі ми повною мірою несемо відповідальність за державу і за самих себе. Згадується більш як двохсотрічна історія США. Але жодного з їхніх керівників за весь цей час не ганьбили американці так, як ми своїх. І хочеться сказати: «Люди! Схаменіться, майте совість. Адже ми їх обирали. Ніби кращих із кращих!»

Відбулося обговорення змін до Конституції України. Мабуть, байдужих до цієї теми було небагато. Але особливе питання — районні державні адміністрації. За яким принципом їх формують? Невже у Києві знають краще, кого призначати в Хоролі? А на яких правах? Можливо, структура і залишається. Проте доцільно, щоб не така громіздка, як нині. Нехай вони контролюють, як виконують укази Президента, як дотримуються чинного законодавства на місцях. Але чому місцеве самоврядування, обране народом, не має права формувати свої органи виконавчої влади? Що це — побоювання? Тоді кого? Або таке. Соціалізм канув у минуле. Та не можна відкидати той позитивний досвід, який ми мали в минулому. Ефективно діяла відпрацьована система виконавчої влади, підпорядкованої і раді, і вищим органам. А чому її ігнорують? Чи запропонували щось краще? Ні. Дивлюсь я на наше адмінприміщення. В ньому розміщено районну раду і районну державну адміністрацію зі своїми відділами та управліннями. Кількість останніх зростає як гриби після дощу. Складається враження, що на верхах виникла необхідність «під когось» вигадувати посади. І пішов ланцюжок до самого низу: адже потрібна звітність. А де конкретна справа? Коли кожен має запитати насамперед у себе, що корисного зробив для людей, щоб їм жилось краще? В районних державних адміністраціях діє нова інструкція про ведення діловодства. Нею керуються. Шановні! Вникніть в її суть. Якщо її дотримуватися, то, мабуть, будь-яке питання залишиться без вирішення. Далі. Держава задекларувала, що працюємо в умовах ринкової економіки. Яка ж тоді роль в умовах ринкової економіки управління сільського господарства? Неправдивого статиста? Переконаний, воно в ринкових умовах має стати методичним центром. Та за таку допомогу потрібно платити. І чи забезпечить управління цю роль? Мабуть, ні. Необхідні відповідні фахівці, матеріальна база. У зв’язку з цим постає ще одне важливе питання — фінанси. Чому фонди ділить районна рада, а розпоряджається грошима державна адміністрація? Адже це — гроші територіальної громади.

А виживати таки потрібно...

Не перетягуючи ковдри, хто старший. І якщо комусь важко, то бери відповідальність на себе. Хоч би і всю. Не чекаючи, поїде на збори в село начальник управління сільського господарства чи ні, а їхати туди самому: вносити і відстоювати пропозиції стосовно кандидатур керівників. Іншого виходу поки що немає. І коли хто думає, що можна зробити справу, не врахувавши громадську думку, той глибоко помиляється. Не потрібно бути технологом виробництва у приватних або кооперативних підприємствах. Вони самі в себе господарі. Хоча допомагатимемо, якщо виникне необхідність. Зате нам конче необхідно, щоб громада була максимально завантажена роботою; і з людьми своєчасно розраховувалися за виконану роботу, а, відтак, зросте їх добробут; щоб своєчасно і сповна сплачувались податки і в державний, і в місцеві бюджети. І тоді ми виживемо. Буде газифікація, будуть відремонтовані дороги тощо. Наповнення бюджету — основа основ. На благодійну допомогу розраховувати треба, проте сподіватися — не завжди.

Владою не потрібно ділитися. Треба працювати. Колега з області все повчає: «Не шукай гострих кутів, не лізь на рожен. Адже тебе можуть не обрати». А чи так буде принципово? Обрали — необхідно зробити. Не оберуть і тоді, коли або ворогів наживеш чимало, або занадто вимогливий. Ну що ж, така доля керівника.

Головне — люди. З ними необхідно працювати повсякденно. За комуністичних часів у цьому плані робилося дуже багато: політичне та економічне навчання, інформування тощо. Сьогодні ще начебто затишшя. Тому люди здебільшого і не вірять. Бо до них звертаємося найперше перед виборами та ще раз на рік на зборах, і то не завжди. А як ці збори опрацьовані в правовому полі? Всюди правовий нігілізм. На мою думку, необхідно запровадити в державі чітку систему роботи з людьми і в плані роз’яснення законодавчої бази, і в плані вивчення основ економіки. Від цього ми лише виграємо. Наведу такий приклад: у сільській місцевості більшість населення і досі не второпала, що СВК або СТОВ принципово відрізняються від колишніх колгоспів.

Нещодавно пройшла конференція районної організації ветеранів. Багато чого довелося вислухати: і хорошого, і поганого. Я поважаю людей і мені важко усвідомлювати те, що вони до кінця не розуміють, а що відбувається. Особливо, якщо ти член СДПУ(о), а не соціаліст чи комуніст. То ветерани переконані, що в тебе інше мислення, інші підходи. Написав відкритого листа — як відповідь. Та чи зрозуміють? Скажу одне. Можна в партії не побачити людину і можна через погану людину не довіряти партії. А в якій партії нема запроданців і пристосуванців та й просто непривабливих людей? Мине час — від них звільняться, а ідея житиме. Та має бути впевненість у завтрашньому дні, в тому, що ми здатні й зобов’язані зробити нашу державу і життя в ній наших людей гідними.

А що у підсумку?

Працювати можна і на результат. У нинішньому скликанні нам вдалося визначити форму співпраці з органами місцевого самоврядування в районі: створено координаційну раду з питань місцевого самоврядування при голові районної ради, підписано угоду про співпрацю між районною радою, міською та сільськими радами. Це сприяє визначенню спільних методів, підходів у вирішенні проблем соціально-економічного та культурного розвитку району, оцінки подій, які відбуваються в територіальних громадах. Уже ввійшло в практику проведення виїзних засідань координаційної ради. Це дає змогу сільським головам на практиці ознайомитись із роботою своїх колег, а кращий досвід застосувати в роботі. Наповнення бюджету є пріоритетним напрямом роботи ради, це — реальна можливість розв’язати найважливіші проблеми життя. В чому ми переконалися на прикладі власної роботи: у 2002 році та за 9 місяців 2003 року бюджет району виконано і перевиконано. Як наслідок, до казни додатково надійшло понад 500 тис. грн. За ці кошти придбано оргтехніку, транспорт, медичне обладнання, музичні інструменти тощо. Нам вдалося погасити заборгованість бюджетних установ з енергоносіїв за попередні роки. Зміцнилася матеріальна база сільських рад. За рахунок перевиконання доходної частини їх бюджетів проведено ремонти приміщень сільських рад, дільничних лікарень, 

ФАПів, будинків культури, газифіковано населені пункти. У минулому році сім сільських рад придбали автомобільний транспорт. Конкретною справою районної ради було і спорудження пам’ятного знака жертвам аварії на ЧАЕС. Коли відзначали 920-річчя міста та 60-ту річницю від Дня визволення Хорольщини від німецько-фашистських загарбників, відбулося його урочисте відкриття.

Отже, навіть в тих нелегких умовах, що їх переживає сьогодні місцеве самоврядування, необхідно не сидіти склавши руки, а ставити перед собою конкретну мету і працювати. Лише тоді буде конкретний результат.

 

Полтавська область.