Є біля Очакова посеред лиману штучний острів з весняною назвою Майський. З катерининських часів оселилися тут військові і дотепер володіють островом безроздільно. Очаківці називають остров’ян «диверсантами». На Майському останні 50 років готують морських спецназівців. Повна автономність і закритість острова породили чимало легенд і чуток. Розповідають, що матроси-майчани без зусиль перепливали лиман у чотири кілометри для того, щоб погуляти цілу ніч в Очакові. А вранці стояли в строю у повній бойовій.

— Для спецназівця такі запливи — пусте, — запевняє капітан І рангу, командир частини з десятилітнім стажем, міський голова Очакова Анатолій Карпенко. Куди складніше витримати іспит на честь, гідність, взаємовиручку, самопожертву. Традиційно добір у війська спеціального призначення був дуже ретельний. Свого часу по півроку роз’їжджали Союзом у пошуках гідних. Головна умова для кандидата в розвідники — виховання хлопчика у повній родині. Величезні морально-психологічні навантаження може витримати боєць, що одержав повну «порцію» материнського тепла і батьківської турботи. Звичайно, вибирали фізично міцних, здорових хлопців.

Відверто кажучи, невисокий і сухорлявий Анатолій Леонідович сам зовсім не справляє враження героя американських бойовиків, такого собі Рембо. За глибоким переконанням Карпенка, сила спецназівця не в накачаних мускулах, а в інтелекті й умінні діяти в екстремальній ситуації. Найскладніше — оцінити обстановку, прийняти адекватне рішення і вийти з мінімальними втратами.

Якось, у 1996-му, довелося підіймати авіаційну бомбу часів війни, виявлену в Херсонському порту. Вибух півтонного снаряда міг знищити усе в радіусі шести кілометрів. З центру Херсона евакуювали 36 тисяч чоловік. Бомбу, що ґрунтовно засіла в мулі, вручну підкопали, за допомогою саморобних пристроїв завели під неї кінці і все-таки підняли. Операція тривала три години. Якби бомба вибухнула під час підйому, загинули б тільки спецназівці. Це і є мінімальні втрати. Пожертвувати небагатьма заради тисяч життів. Жорстоко, але інакше не можна.

Для розвідника вислів «викликаю вогонь на себе» — не порожній звук. У навчальних планах передбачають ситуації, єдиний вихід з яких — викликати на себе вогонь. Ще з 1973 року їх навчали виходити з-під ядерного вибуху. Наприклад, виявляється, що ракетна установка «Першинг» завдає удару по Миколаєву. За 20 хвилин треба пробитися в ефір і дати повідомлення про перенаправлення удару на Майський. Для запобігання ядерній катастрофі підставляють себе. Тому що є шанс вижити. У мирних жителів такого шансу немає.

Підготувати справжнього професіонала нелегко. На Майському навчають 21 спеціальності — топограф, водолаз, парашутист, підривник, автомобіліст, кулеметник, снайпер, гідроакустик тощо. Особливість полягає в тім, що треба одночасно почуватися як риба у воді і як орел у небі. Виходить не в усіх. А перевіряють навички в так званих відпрацюваннях. Групу з 6—8 чоловік закидають у незнайому місцевість з обмеженим запасом продовольства й озброєння. Протягом чітко визначеного часу треба виконати навчальне завдання: підірвати склад чи міст, проникнути на секретний об’єкт чи запобігти терактові. Можливі і непередбачені обставини, починаючи з «перешкод» супротивника і закінчуючи відсутністю їжі. І цього вчать. Наприклад, напровесні у лісі під корою сосни можна роздобути кашку із суцільної глюкози та клітковини. Дуже поживна, кажуть, навіть солодка, тільки хвоєю відгонить. Але їсти можна.

Не дивно, що у військах спеціального призначення, принаймні на Майському, немає дідівщини. І це за щонайжорсткішої дисципліни. Коли строковики проходили службу три роки, вони весь цей час жили на острові, ніяких звільнень. Отут уже хоч-не-хоч притрешся, пристосуєшся. Та й яка може бути дідівщина, коли і матрос-перволіток і старослужилий йдуть в одній зв’язці і під водою, і в повітрі, а потім тиждень разом носом у грязюці лежать. Командири тут теж особливі. Нема ані начальницько-солдафонської зарозумілості, ані панібратства.

Про одного з таких командирів знає кожен майчанин. Капітан ІІ рангу Володимир Петрович Титаренко прийшов у розвідку в 1953 році, пройшов шлях від матроса до капітана, звільнився з острова начальником спецслужби частини. «Ми не служили, — каже ветеран, — в наших частинах не служать, а працюють. Не применшуючи значення інших спецназів, вважаю спецназ морського флоту, що має свою специфіку, кращим. Побільше б нинішнім майчанам тривог, але тільки навчальних. Адже робота спецназу, як і робота пожежників, —непомітна, та готовність до неї має бути завжди». Цього року Володимирові Петровичу виповнюється 70 років, але він продовжує працювати начальником рятувальної служби Очакова.

Золотий час спецназу минув. Застаріла техніка, з армії йдуть професіонали, вже не ті матроси й офіцери. Складніше з історією, її не забути. Ще при Радянському Союзі «морські котики» з Майського несли бойове чергування на кораблях п’ятої ескадри в Середземному морі, охороняли військові кораблі, ліквідовували наслідки зіткнення суден «Адмірал Нахімов» і «Петро Васьов». Спецназівці випробовували парашутно-десантну техніку, водолазне спорядження, нову зброю.

А в часи незалежної України в/ч А 1594 була першою серед з’єднань Чорноморського флоту, що повним складом склала присягу на вірність Україні. Тоді, у 1992-му, у політичній плутанині це був більше, ніж вчинок. Анатолій Карпенко згадує: «Викликав мене командуючий і каже: ви завдали удару в спину всьому Чорноморському флоту. Я у відповідь: спецназ завжди завдає удару в спину». 1000 чоловік у повному складі, з технікою, озброєнням і секретною документацією стали тоді опорою флоту України. І вже в наші дні хлопці з Майського фактично врятували Харків під час великої аварії на очисних спорудах. Брали участь у миротворчих місіях на території колишньої Югославії, у Сьєрра-Леоне й Іраку, діставали бомби часів війни в Херсоні, Одесі, Ізмаїлі.

Мабуть, забули чи не знають високі військові начальники з Міноборони, наскільки специфічні війська спеціального призначення. Останнім часом на острові почастішали перевірки різних комісій, висновки яких зводяться до одного: утримання частини на Майському — дороге. Пропонують передислокувати «морських котиків» на материк. Бажання заощадити в умовах зубожіння армії зрозуміле. Дивно лише, чому це бажання виникло щодо настільки унікальної частини. Мало того, що доведеться кардинальним чином і не в кращий бік змінити підходи до підготовки бійців. Спецпідрозділи, на глибоке переконання професіоналів, просто не повинні знаходитися поблизу населених пунктів і мирних жителів. Знов-таки, в силу своєї специфіки. А острів, кажуть, будуть... продавати. Чи віддавати. Чутки різні ширяться. Комерцією в армії займатися вигідніше, ніж готувати українських Рембо.

Почула недавно порівняння: «Спецназ — це коханка, до якої біжать, коли стає зовсім несила». А грошей на неї краще не шкодувати. Собі дорожче...

 

Миколаївська область.