Як проходять на теренах області не безболісні для ще донедавна планового сільськогосподарського устрою економічні процеси і чи впливають вони на життя та розвиток територіальних громад? До розмови навколо цієї теми ми запросили голову Чернігівської обласної ради Василя Олексійовича Ковальова.

— Сьогодні можна деінде почути, що, мовляв, аграрний сектор повністю розвалено, — зауважив він. — Але це не так. Для створення дієвих механізмів економічного стимулювання, раціонального і ефективного використання земель в області ведеться робота з розробки проектів реформування новостворених суб’єктів господарювання, обмін земельних сертифікатів на державні акти на право власності на землю. Багато фактів свідчить про те, що навіть в нелегких умовах перехідного періоду десятки сільгосппідприємств не лише не зменшують темпів виробництва, а й успішно їх нарощують.

Візьмімо, приміром, сільгосппідприємство «Земля і воля» Бобровицького району, яке очолює Леонід Яковишин. Сьогодні тут середня зарплата півтисячі гривень на місяць. Працевлаштовано сотні селян. Під крилом господарства — декілька населених пунктів, які були, так би мовити, кинуті напризволяще. Свої паї «Землі і волі» довірили не тільки жителі Бобровицького, а й сусідніх районів. Та головне, що господарство успішно нарощує обсяги виробництва рослинницької та тваринницької продукції, постійно розширює площі зернових культур та кукурудзи.

Приємно, що серед керівників передових сільгосппідприємств чимало і представників депутатського корпусу краю. В їх числі і депутати обласної ради — Микола Нужняк, Віктор Самойленко, Геннадій Дроздов, Анатолій Гриненко, Микола Кужель, інші народні обранці. Сотні людей, які працюють під їхнім керівництвом, мають добре оплачувану роботу, а місцеві бюджети — стабільні бюджетні надходження.

— Як відомо, під час реформування на селі виникає чимало труднощів і непорозумінь у питаннях передання об’єктів соціально-побутової та культурної сфери із власності сільгосппідприємств у комунальну власність територіальних громад.

— Це справді так. Проблема є, і тут немало причин. Якщо раніше колгосп або радгосп будував будинок культури чи, приміром, ФАП за власні господарські кошти, то їхні керівники знали —держава затрати компенсує, а фахівців, які працюватимуть у цих закладах, забезпечить заробітною платою. Але надалі соціальна сфера фінансувалася за залишковим принципом, і сільгосппідприємствам, які тільки-но ставали у реформовані рамки, довелося відмовлятися від неї. З другого боку, не поспішали брати соціальні об’єкти на свій баланс і сільські ради, адже не мали й вони зайвих грошей у своїх бюджетах на їх утримання. Хоч як це прикро, не було відпрацьовано і механізм передання таких об’єктів. Гірше того, підніжки у цій справі ставило й законодавство. Приміром, господарство, яке передавало свою власність у розпорядження територіальної громади, повинно було ще й сплатити податок на додану вартість...

Оце й була одна з головних причин того, що в деяких селах «вогнища культури» та інші об’єкти соціальної сфери перетворилися на пустку.

Проте так було не всюди. Приміром, у Крисківській сільській раді Коропського району ще три роки тому всі заклади соціально-культурної сфери було переведено у комунальну власність сільської територіальної громади, і їх керівники безпосередньо підпорядковуються сільраді, де отримують зарплату, призначаються і звільняються з роботи сільським головою.

Усе це — результати тісної співпраці Крисківського сільського голови Євгена Кубрака та директора місцевої приватної агрофірми імені Шевченка, вже згаданого мною депутата обласної ради Геннадія Дроздова, для яких громадські інтереси завжди вищі за власні.

— Василю Олексійовичу, як ради впливають на реформування земельних відносин на селі?

— Безперечно, органи представницької влади відіграють у цих процесах аж ніяк не другорядну роль. Та, хоч як прикро, можливості рад у вирішенні земельних питань ще доволі обмежені. І передусім — на законодавчому рівні, адже законодавці просто не встигають за процесами реформування.

Дуже багато недоречностей виникає через відсутність розмежування земель державної і комунальної власності. Вже майже два роки земельні питання вирішуються за перехідними положеннями Земельного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2002 року, а згідно з ними землями в межах населеного пункту розпоряджається рада базового рівня, за межами — відповідна державна адміністрація. Отже, від цього процесу не тільки було цілком відлучено районні й обласну ради, а й істотно обмежено в праві розпорядження землями територіальних громад і сільські, селищні та міські ради.

Саме надання земель, що перебувають за межами населених пунктів, в оренду чи їх продаж для несільськогосподарських потреб, є одним з основних джерел наповнення місцевих бюджетів, а сьогодні місцеві ради практично не в змозі впливати ні на формування ставки орендної плати, ні на ціну продажу таких земельних ділянок. Звідси — справедливі нарікання громадян.

— Під час відряджень у райони доводиться досить часто спілкуватися із сільськими та селищними головами і бачити, як вони завантажені поточними справами. І чи не найбільше їхнього робочого часу займає саме вирішення земельних питань.

— Справді, будь-який семінар, нарада чи зустріч із сільськими, селищними, міськими головами починається і завершується питанням: коли ж, урешті-решт, буде виконано положення Земельного кодексу України про введення в штати місцевих рад посад землевпорядників?

А що тут можна сказати у відповідь? Що Кабінет Міністрів не відпрацював необхідного для цього механізму? Чи знову говорити за проблеми бюджету? Можна тільки ставити зустрічне запитання: кому це вигідно? І відповісти: нікому — ні людям, ні радам. Ми не раз піднімали ці питання на різних рівнях державної влади, і я думаю, що в майбутньому бюджеті буде передбачено кошти на введення посад землевпорядників при кожній сільській, селищній, міській раді. Тоді всі члени територіальних громад скажуть і Верховній Раді, і нам, і Кабінету Міністрів тільки велике спасибі.