Днями відбувся «круглий стіл» «Влада і церква: співпраця чи використання». Його організували партія «Християнсько-демократичний союз», ВГО «Громадянська позиція», Інститут християнської демократії та редакція газети «Наша віра». У засіданні взяли участь представники провідних церков і релігійних організацій України, народні депутати, урядовці, іноземні дипломати, громадські та політичні діячі, працівники мас-медіа, які спеціалізуються на висвітленні означеної теми.

Порушена проблема не така академічна, як здається людям непосвяченим. Взаємовідносини сторін — влади і церкви — поки що не можна охарактеризувати обнадійливим словом «співпраця». Чи може бути інакше в країні, яка, за словами редактора «Нашої віри», письменника Євгена Сверстюка, «успадкувала релігієзнавців, що вивчилися на кафедрі наукового атеїзму? Успадкувала народ, який колись прикидався атеїстичним, а нині релігійним»? Посткомуністична влада проголосила конфесійну свободу, але до релігійного відродження залишилася байдужою, якщо не зважати на швидко перейняту високим державним чиновництвом західну моду хреститися і ставити свічки у храмах з приводу чергового свята. За проголошенням ідеї створення помісної Української православної церкви, вважає пан Сверстюк, насправді стоїть підтримка вкрай заполітизованого Московського патріархату, який успішніше здійснює експансію в нашій державі, ніж найактивніші сусідні політики. До речі, 70-річчя Голодомору вшанували в соборі Паризької Богоматері, а в осідку УПЦ МП — Печерській лаврі — не пом’янули невинно убієнних жалобною панахидою. Чи не є це промовистим прикладом неузгодження політики і християнської моралі?

Голова ХДС народний депутат Володимир Стретович зауважив, що в царині державно-конфесійних відносин «мають місце втручання з боку держави у законну діяльність релігійних організацій» і навів конкретні приклади спроб влади розширити свої повноваження в делікатній релігійній сфері. Цю тезу розвинули й інші доповідачі та учасники дискусії: представники православних конфесій, УГКЦ, протестантських течій та Держкомітету України у справах релігій.

Архієпископ Харківський та Полтавський УАПЦ Ігор Ісіченко нагадав, що, виходячи з конституційної засади свободи совісті, держава не має права впливати на вибір релігії. Тим більше не мають права втручатися у цю справу працівники Служби безпеки, як це нерідко спостерігається на практиці. Стосунки між владою і церквою мають будуватися як стосунки рівноправних партнерів. «Для Церкви кожен державний чиновник є часткою його пастви, —пожартував владика Ігор, — може, й заблукалою, але на цій підставі ніхто не може відкинути її покаяння».

Учасники «круглого столу» підтримали пропозицію організаторів «запровадити постійний відкритий діалог між органами влади та релігійними організаціями», що дасть змогу опрацювати концептуальні засади державної політики в церковній сфері і правовим шляхом вирішити питання реституції колишньої церковної власності. А до того часу «круглий стіл» з такою темою буде постійно діючим.