Чим тільки не доводиться займатися працівникам пожежно-рятувальної служби! Навіть рятувати дитину від... темряви.
...На дзвінок, який пролунав на центральному пункті пожежного зв’язку Управління пожежної безпеки та аварійно-рятувальних робіт МНС України в Івано-Франківській області, можна було зреагувати по-різному або й геть не зреагувати. Чотирирічний хлопчик скаржився, що батьки замкнули його в хаті й довго не повертаються, а йому страшно самому в квартирі. Диспетчер центрального пункту пожежного зв’язку сержант внутрішньої служби Оксана Тимків та радіотелефоніст молодший сержант внутрішньої служби Світлана Бойко вперше зіткнулися з такою ситуацією і стали діяти так, як підказало їм серце: по черзі розмовляти з дитиною, оповідати веселі казки, аби хоч трохи заспокоїти малого і розігнати його страхи, поки батьки повернуться додому. Але спливала година за годиною, а їх усе ще не було. Тим часом надворі вже сутеніло.
Хлопчик почав плакати, що йому страшно сидіти в темряві, а сам увімкнути світло він не може. Оксана та Світлана визначили телефонний номер бідолашної дитини і за ним встановили адресу. До будинку оперативно виїхала чергова зміна штабу пожежогасіння — помічники начальника штабу майор внутрішньої служби Сергій Гапончук та майор внутрішньої служби Ярослав Ласиця. На щастя, квартира розташована на першому поверсі, тож вони стали освітлювати її крізь вікно ліхтариками, а заодно і перемовлятися з хлопчиком, щоб він заспокоївся. Урешті-решт маму й тата вдалося розшукати, і все закінчилося добре.
Проте в цій історії муляє один штрих. Звичайно, це зовсім непогано, що рятувальники завжди поруч, навіть коли далеко найрідніші. Але чи це нормально?..
Івано-Франківськ.
