Баланс економіки недоспоживання

У жовтні поточний рахунок платіжного балансу свідчив про міцний фінансовий фундамент держави. Якщо так піде і далі, його позитивне сальдо сягне трьох мільярдів доларів США — рекордного для України рівня.

Отже, спочатку про хороше. У жовтні економіка знову увійшла в найбільш сприятливе для себе русло, яке, найпевніше, призведе до не менш як семивідсоткового зростання валового внутрішнього продукту (ВВП). Вона міцно тримається на хвилі профіциту поточних зовнішньоторговельних операцій. Так, за десять місяців сальдо поточного рахунку було на 239 мільйонів доларів більше (на 9,6 відсотка), ніж за дев’ять місяців, а тоді благотворна різниця між доходами і виплатами переважала восьмимісячну динаміку на 177 мільйонів доларів (на 7,6 відсотка): мали абсолютний приріст позитивного сальдо в 62 мільйони доларів (на два відсотки).

Просто вражаючим темпам промислового зростання сприяли, з одного боку, інвестиційний бум (на 32 відсотки за дев’ять місяців проти шести — за відповідний період минулого року! — Авт.), а з другого — прискорена динаміка товарного імпорту, в якій переважали темпи ввезення машин та обладнання для модернізації основних фондів підприємств. При цьому питома вага імпорту машин та устаткування зросла за січень—жовтень на 2,6 відсотка порівняно з її зростанням за січень—вересень на 2,4. Зрозуміло, що всі ці позитивні тенденції стосувалися безпосередньо попиту індустрії. На кінцеве споживання населення працювала здебільшого вітчизняна індустрія. Хоча слід зазначити, що найбільшими темпами у січні—жовтні зростав імпорт продовольчих товарів — 179,5 відсотка, питома вага цієї товарної групи в структурі імпорту зросла до 8,2 відсотка — отакі реалії. Але це не означає, що висловлювання на кшталт того, начебто ми маємо економіку проїдання, знайдуть відгук у серцях переважної більшості наших співвітчизників.

Учені, які досліджують проблеми продовольчої безпеки, оцінюють сьогодні недоспоживання харчових продуктів українцями стосовно раціональних норм приблизно у 60 мільярдів гривень. Приміром, 1990 року українці витрачали на харчові продукти 37 відсотків сімейних бюджетів, і добове споживання однієї людини становило 3597 кілокалорій. Десятиріччя кризи призвело до того, що добове споживання скоротилось у середньому до 2800 кілокалорій, а тим часом питома вага витрат сімей на харчові продукти зросла вже до 63,1 відсотка їхнього бюджету. Для порівняння: у США середньодушове споживання — 3800 кілокалорій, а витрати в сімейних бюджетах на продукти — на межі 10 відсотків. Гадаю нелегко буде погодитися з тезою про переспоживання і багатьом прагматично налаштованим економістам.

Вони пам’ятають: попри те, що торік питома вага оплати праці в структурі ВВП досягла 43,7 відсотка (по 42,3 відсотка — у попередні два роки), вона ще була менша на 0,6 відсотка, ніж у 1999-му — першому році після регіональної фінансової кризи.

Згадаймо соціальні результати 2002 року. Реальні доходи населення зросли на 21,2 відсотка, зарплата — на 18,2. І це за порівняно скромного зростання ВВП на 4,8 відсотка, інвестицій в основний капітал — на 9 відсотків, експорту продукції — на 10. Але навіть за переважаючих темпів зростання реальних доходів населення питома вага оплати праці у ВВП усе ще на 9,4 відсотка поступалася рівню 1990 року, тобто періоду, який передував великій українській депресії. Споживчий попит усе ще недостатній! Отже, проблема його відновлення стоїть сьогодні набагато гостріше, ніж подальше нагромадження інвестицій. За роки зростання в промисловості питома вага нарощування основного капіталу збільшилася на один відсоток від рівня ВВП, тоді як оплати праці — знизилася на 0,6 відсотка. А відсоток за нинішніх масштабів ВВП — це 2,5 мільярда гривень. Як бачите, не копійки!

Іще одна згадка про звужений масштаб споживчого попиту стосується наслідків дефляції: товару вдосталь, а купити нема за що. Кожен з нас за ці роки став економістом мимоволі, усвідомивши, що економічне зростання виправдовує себе лише в тому разі, якщо воно працює на матеріальний статок сімей, мовою економістів — на розширення і задоволення внутрішнього попиту. Але стан платіжного балансу країни сьогодні вказує на те, що головним стимулятором зростання ВВП і досі є зовнішній попит.

За 10 місяців цього року ВВП піднявся на 7,2 відсотка, експорт — на 26 відсотків. Тож не варто кривити душею: платіжний баланс свідчить про те, що сьогодні ми виробляємо більше, ніж споживаємо: отже, маємо економіку не проїдання, а, я сказав би, з огляду на вищезазначене, недоспоживання. Інвестиційний попит (з боку виробників) зріс на 32 відсотки, а споживчий попит (з боку населення, судячи зі зростання його доходів) — на 5 відсотків.

Це змушує звернути увагу на стан таких органів травлення, як ліквідність ринків збуту і купівельна спроможність населення, на зростання реальних заробітних плат і пенсій, без чого наше виробництво навіть з інвестиціями мало на що здатне. Хвиля позитивного сальдо торговельного балансу все ще висока (експорт товарів і послуг у січні—жовтні зріс до 23 272 мільйонів доларів США проти імпорту на 21 862 мільйони доларів США).

Це спонукає до продовження політики стабільної та міцної гривні, що матиме антиінфляційний сигнальний ефект і сприятиме поміркованому зростанню ліквідності у банківській системі, незалежно від того, купує НБУ на ринку валюту чи продає. Стан поточного рахунку у жовтні свідчить про високий попит на гроші (швидкість їх обертання і далі знижувалася), тому листопадове незначне переважання купівлі валюти у резерви над її продажем, так само як і полегшення доступу банків до грошових ресурсів, не загрожує нам додатковим зростанням цін. До того ж, збільшення насиченості економіки грішми перебуває під жорстким контролем Нацбанку, який очікує, що відновиться обіцяна урядом нормальна інтенсивність бюджетних витрат, і ціна кредитів банків знизиться.