прискіпливі столичні глядачі від вистави-концерту полтавчан, котрий відбувся днями у Києві
Не перебільшу і не применшу, якщо відзначу таке. Майстри мистецтв та колективи художньої самодіяльності Полтавської області прибули до столиці скромно й непомітно. Без гучних оголошень, рекламних блоків у ЗМІ. Але їхній звіт у Національному палаці «Україна» був навдивовижу привабливий. Квитки продали зазделегідь. А як зізнався начальник відділу музичного мистецтва Мінкультури України Анатолій Корисько, у нього кілька днів перед звітом був червоним телефон. Не змовкали телефони і в держпідприємстві «Україна мистецька», яке безпосередньо організує й проводить творчі звіти областей. Просили і вимагали квитків, і, звичайно, запрошень. Розводили руками й касири — все продано.
...Може, через те, що вже не треба було закликати глядачів до палацу «Україна», перед ним не вирували танці, як це буває часто. Не гриміла музика. Тихо, душевно й заклично лунала вона вже у фойє. Оглянувши чудові виставки картин професійних художників і учнів дитячих художніх шкіл області земляки-полтавчани й шанувальники мистецтва цього краю поспішали до зали. Бо там має бути, прочули, справжнє диво — «Духовна ода Полтавщини». Саме так назвала творча група свою виставу-концерт.
Та після того, як електронні табло сповістили про її початок, сцена залишалася мовчазною і затемненою. А у залі — тиша. Здається, ось-ось залунають звичне гупання ногами, обурливі вигуки, свист. Можливо, стався якийсь збій у постановників. Однак та пауза була немовби перевіркою для глядачів. Вона стала пророчою. Бо потім не раз було — сцена темна, жодного дійства. Та зала вкотре немовби завмирала. Присутні ловили кожне слово славетного полтавчанина Івана Котляревського. Його розмову з тодішнім генерал-губернатором князем Рєпніним і генералом Волконським про відкриття у Полтаві першого в Україні драматичного театру, про розвиток українського мистецтва. Про життя людини, її щастя. Про красу, духовність. Звучав на сцені й голос знаменитого Щепкіна.
Ні, перше відділення — це не звичне для звітів явище. Коли не змінювалися традиційно одні номери за іншими. Тут тривало справді безперервне дійство, суцільні, майстерно скомпоновані театралізовані картини, вокально-хореографічні композиції, фрагменти з вистави «Енеїда», сцени з опери «Наталка Полтавка».
Та чи не найбільше враження на більшість глядачів справив фінал ораторії видатного полтавчанина Олександра Білаша «Вишневий вітер». В одних, у цьому зізнався потім заступник Міністра культури і мистецтв Василь Романчишин, мурашки по тілу забігали. Автор цих рядків, не приховую, ледь стримував сльози... Шкода, що в залі не було Олександра Івановича. Такого виконання цього його твору він, мабуть, не чув за свого життя...
Друге відділення вистави-концерту полтавчан було зовсім іншим. Воно свідчило — багаті народні й мистецькі традиції цього краю примножують і продовжують сучасники. То був справжній парад багатогранних юних талантів. Серед яких, певно, майбутній піаніст, учень підготовчої групи Полтавської дитячої музичної школи ім. Платона Майбороди Лев Онуцу, якому, як оголосила ведуча, «всього шість рочків від народження». А ще, майбутня Раїса Кириченко, учениця 1-го класу школи-гімназії ім. О. Білаша із селища Градизьк Наталочка Шинкаренко.
Після вистави-концерту багато фахівців казали: від полтавчан ми іншого не чекали. Тобто не чекали гіршого. Але на таке не очікували. Цього разу вони перевершили себе. Саме тому теплі, щирі, вдячні оплески лунали впродовж усього концерту. Це була найвища подяка їм за чудовий, справді духовний вечір. За їхній талант. Майстерність, працьовитість. Вірність і відданість традиціям цього краю. Підтвердження того, що сказав Міністр культури і мистецтв України Юрій Богуцький: «Весь світ вклоняється Полтавщині, з якої вийшли всесвітньо відомі митці. За те, що у них є така Божа енергія й іскра. Що, безперечно, унікальне явище».
Останній, високомистецький акорд у виставі-концерті, як і сподівалися глядачі, поставила славетна Раїса Кириченко. Разом з усіма учасниками вона виконала пісню-гімн Івана Поклада та Михайла Ткача «Моя Полтаво».
Отже, концерт, підготовлений творчою групою, яку очолював автор сценарію і головний режисер-постановник, заслужений діяч мистецтв України Герман Юрченко, вдався на славу. Полонив глядачів своєю щирою духовністю. Залишиться надовго в їхній пам’яті й серцях. Добрих слів подяки заслуговує й начальник обласного управління культури Іван Глизя, який скромно не «приписав» себе до авторської групи. Було і є чим пишатися нинішньому голові Полтавської обласної держадміністрації Олександрові Удовиченку. І над чим працювати, аби майстри мистецтв і учасники художньої самодіяльності регіону мали належну підтримку. Щоб ніколи не згасала їхня творча енергія й іскра.
