Ці дві події збіглися в часі. Перша з них — присвоєння президентові ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» Петру Суворову звання «Почесний громадянин Ізмаїла» — залишилася, по суті, поза увагою вітчизняних ЗМІ. Факт місцевого значення, що не заслуговує широкого оприлюдення? Не скажіть! Йдеться ж не просто про людину, яка робить щось там добре для провінційного, хай і портового, міста. Мова про керівника величезного транспортного підприємства, що першим у вітчизняній галузі удостоєне статусу національного перевізника і, попри всі перешкоди, які виникають на Дунаї (воєнні, політичні, економічні, природно-кліматичні), наполегливо і мужньо обстоює не тільки власні інтереси, а й позиції України загалом. Факт присвоєння П. Суворову почесного звання міг би стати гарним інформаційним приводом не тільки для розповіді про набутки Українського Дунайського пароплавства, а й про проблеми, котрі доводиться долати трудовому колективу пароплавства. Про це, до речі, не раз писала наша газета.

А ось друга подія була роздмухана у вітчизняних ЗМІ настільки широко, що її мусили спростовувати офіційні особи пароплавства. Утім, журналісти не стали першовідкривачами «сенсації» — вони просто дружно клюнули на, м’яко кажучи, вигадку сербських журналістів, надавши їй неабиякої «розкрутки» через інформагентства, телеканали і газети. Йшлося про те (суцільний міжнародний кримінал!), що екіпаж теплохода «Оренбург», який належить пароплавству, по-перше, зухвало «порушив правила проходу державного кордону» Сербії, по-друге, «здійснив контрабанду нафти» до тієї ж країни. А за такі речі, само собою, по голівці не гладять — саджають до в’язниці. Однак і саме судно, і його екіпаж з миром відпустили з порту Бєлград, воно й далі спокійнісінько курсує Дунаєм, доставляючи за адресами вантажі. Пароплавство навіть ніякого офіційного документа щодо неправомірних дій капітана теплохода не отримало, бо насправді таких дій... не було.

А що ж було? Звідки витоки «сенсації»? З необгрунтованої підозри, за яку, до речі, представник сербської митниці офіційно вибачився перед капітаном «Оренбурга». А розвивалися події так: теплохід-штовхач з караваном барж прямував Дунаєм униз з вантажем до Німеччини. Він мав зайти до Бєлградського порту, щоб залишити там одну з секцій. Кордон Сербії пролягає, як відомо, не через Бєлград, а дещо раніше, де й були виконані всі необхідні процедури його перетину. У тім числі й задекларовано наявне на борту паливо. Тобто ще до заходу в згаданий порт теплохід уже мав, як кажуть моряки, відкритий кордон. «Оренбургу» в день прибуття до Бєлграда, правда, зайти безпосередньо до порту не вдалося — капітанія порту, зважаючи на вечірній час, уже не працювала, й отримати від неї на те дозвіл не було змоги. Тому теплохід став на так звану позаякірну стоянку для іноземних суден. Невдовзі туди прибули представники митниці та водної поліції, щоб провести додатковий огляд судна. Особливо прискіпливу увагу звернули на ємність обсягом близько чотирьох кубометрів, куди, в разі потреби, зливали відходи пально-мастильних матеріалів. Оскільки вона була порожньою, то хтось там припустив: а чи не злили десь із неї нафтопродукти таємно? Подальші обстеження й аналізи засвідчили: підозра не має жодних підстав. А за цим і послідувало згадане вибачення. Не тільки за невиправдану підозру, а й за триденну, у зв’язку з нею, затримку.

Навряд чи тепер з’ясується, хто дав сербським журналістам неправдиву інформацію. Вона, припускають в УДП, могла бути не просто помилковою, а й продумано упередженою. Аби, може бути, підірвати імідж української судноплавної компанії, яку не лякають ні уламки мостів у річці, ні літньо-осіннє обміління Дунаю, що усіх зупинило, та тільки не УДП; а заодно й помститися його керівникам за послідовне й наполегливе обстоювання організації судноплавства по водній артерії на принципах міжнародних угод, що нині нерідко ігнорують. Та спочатку в сербських ЗМІ, а потім і в українських пішло гуляти: і протиправний перетин кордону, і контрабанда. Вказувалися навіть обсяги останньої — 35 тонн пального. Такої кількості навіть за великого бажання екіпаж судна-штовхача ні за що не зумів би у себе розмістити. Згадувалося в отих повідомленнях і якесь таємне, замасковане в малодоступних місцях судно, куди з «Оренбурга», мовляв, злили нафтопродукти. Хоча його так і не вдалося виявити.

Ну, хай би там всі оті «сенсаційні повідомлення» залишалися на совісті сербських журналістів: хтось їм таке замовив, хтось підкинув «факти». Але ж працівникам українських ЗМІ було простіш простого все оте перевірити: зніми лиш телефонну трубку, набери якийсь із номерів незасекреченого Українського Дунайського пароплавства. Чи зроби відповідний запит факсом, електронною поштою. Ніхто з тих, для кого «смажені факти», очевидно, — над усе, цього не зробив. Натомість поширив, смакуючи, брехню на співвітчизників. А потім, будучи викритим, і не подумав усе спростувати, вибачитися перед незаслужено скривдженими. Не раз самі себе запитуємо: чому так повільно зростає імідж нашої країни у світі, чому нерідко не вірять у щирість наших бажань налагоджувати чесні партнерські стосунки? Не хочу стверджувати, що для цього зовсім немає об’єктивних причин — це було б неправдою. Та значною мірою дається взнаки й те, що ми надто вже полюбляємо самі себе привселюдно — на весь світ — шмагати. Навіть коли на те спеціально провокують «доброзичливці». Ні, мова зовсім не про «квасний патріотизм», про інше — про самоповагу, про національне, державне самоутвердження у світовій спільноті. Ого, скаже дехто, до яких висот роздмухав такий рядовий собі факт! Ну, що ж, коли приземлитися, то можна вести мову й просто про журналістську порядність, яка передбачає й ретельну перевірку фактів, особливо коли йдеться про навішування на людей ярликів, про звинувачення їх у зловмисних діях. ... Не встигла забутися брехня про моряків-дунайців, як пішла гуляти вітчизняними ЗМІ інша «сенсація»: а пілоти загиблого за межами нашої країни українського літака були, виявляється, «під мухою»! Зарубіжні експерти мусять розчаровувати наших вітчизняних гурманів «смаженого факту»: аналізи останків загиблих засвідчують, що ніхто з членів екіпажу алкоголю у близькі до польоту терміни не вживав, сталася просто трагічна помилка пілотів... А ми себе все шмагаємо, шмагаємо!

 

Ізмаїл — Одеса.