Пане Президенте, ваша вельможність нарешті особисто відповіли на мої відкриті листи в інтерв’ю придворній газеті «2000». То маємо діалог.
Гостина Єльцина в Гуті відбилася на вашому і без того специфічному способі мислення. Ви наділили своєю увагою Балкани, Грузію, нашу Україну, уряд, парламент і, очам не вірю, Яворівського. Цілий розділ мені від душі з царського плеча, з президентською щедрістю.
Містифікація загальних письменницьких зборів, проплачених з народної кишені вашою адміністрацією, провалилася. Кілька депутатів «наших українців» та відважних письменників не дали захопити будинок Спілки письменників. Пленум, куди входять найвідоміші письменники, одностайно засудив письменницьке ГКЧП, організоване за вашою вказівкою, а ви лукавите: «Из средств массовой информации я узнал, что прошел съезд писателей и изменилось руководство».
Ви думали, що ваші челядники вже перетворили українських письменників на стадо жебраків, бо новий ліберальний закон про книговидавництво ви умертвили своїм вето, бо блокуєте через уряд підвищення жалюгідних пенсій для письменників. Ні, пане Президенте, ви помилилися. Із майже двох тисяч членів Спілки вам вдалося залякати, купити, задурити лише півсотні. Отож з’їзду не було, керівництво не змінилося.
У розділі «О Яворивском» ви чомусь апелюєте до Президента Сербії і Чорногорії: «Не буду пересказывать, что я ему говорил». І не треба, Леоніде Даниловичу. Мільйони українців знають вашу мову, навіть після вирізання вставних слів. «Но вот, что он сказал. Я за то, чтобы в парламент шли политики. У нас как-то началась зпидемия: в парламент врачи пошли. А через четыре года ни политика нет, ни врача. Это к слову о Яворивском, который тоже в политику кинулся».
Відповідаю. Політика сама наздогнала мене наприкінці 80-х, коли ви, секретар парткому, а згодом директор екстериторіального військового заводу, і в страшному сні не могли уявити Україну незалежною. А я з тією, тоді небезпечною ідеєю, виграв у Києві важкі вибори до Всесоюзного парламенту, а через рік — до парламенту України в зросійщеному Світловодську. Це тоді, коли у вас, комуніста, пріли долоні від самої думки про таке. Ви ніколи власноручно не робили ракет. А я написав десятки романів, повістей і новел, книг публіцистики. У травні 1986 року письменник Яворівський був у чорнобильській зоні, стояв поруч із Сахаровим проти самовпевненості Горбачова, згодом вів велелюдні мітинги, був готовий до арешту в дні ГКЧП, виголошував Акт про незалежність.
У ризиковані дні боротьби за українську державу ви глухонімим сиділи в групі 239. Ні голосу, ні дихання вашого ніхто не чув. І ви набираєтеся зухвальства говорити, що Яворівський «тоже в политику кинулся». Так, кинувся. Бо усім їством завжди любив, люблю і любитиму Україну більше за себе. А ви по кілька разів на день зраджуєте її задля свого самозбереження та збереження вашого антиукраїнського оточення.
В 1998-му ви кинули проти мене всю свою кучмівську армаду, яка сфальшувала вибори: будь-хто, тільки не Яворівський. І мене відсунули на друге місце. Вам доповіли: «З Яворівським покінчено назавжди». А я засукав рукави і написав роман «Криза», чотири повісті, десятки оповідань, дві книги «Що ж ми за народ такий?», вів програму на радіо, яку ви закрили. Письменники на з’їзді обрали мене головою Спілки. На мажоритарному окрузі у мене з мізерними фінансовими ресурсами обирають депутатом, котрий обійшов вашого заєдуна на 58 тисяч голосів! То ви «это» про Яворівського чи про парторга, директора, якого антикравчуківська хвиля зробила президентом? «И еще говорили о виборах президента. Вот, допустим, изберут не политика, писателя там или еще кого-то?». Он отвечает: «Во главе страны должен быть политик, а не работник культуры, медицины, техники и так дальше. Потому что глава державы — это вопросы внешней политики. Национальная безопасность. Надо чтобы человек прошел школу, а не начинал учиться, придя на должность президента».
Ви присвятили мені, пане Президенте, лише три абзаци, а скільки нісенітниць...
Та ж письменник Гавел став національним героєм Чехії! Привів свою націю в європейське співтовариство, патріот, який не подбав навіть про свою президентську пенсію. А ваша сім’я та оточення приватизували пів-України! Актор Рейган зробив Америку супердержавою і перетворив ваші ракети на брухт! Дізраелі —письменник і славетний прем’єр Британії. На відміну від вас, багато самі писали, читали та потужньо мислили Лінкольн, Черчілль, де Голь, Чорновіл, Валенса, Ілієску, Бразаускас.
То ви набираєтеся зухвальства вважати себе професійним політиком, який сім років вчиться, «придя на должность Президента», експериментуючи над терплячою і стожильною нацією другий термін, і замахуєтеся на третій?
«Прошедший школу» Президент, вже знаючи, що російська коса замахнулася на українську Тузлу, летить до Бразилії на карнавал. А «неподготовленный» письменник-депутат на сесії робить перший публічний запит про зазіхання на цілісність України. Чи міг би так зрадити свій народ Гавел, Квасневський, Бразаускас чи той же Путін?
Отже, пане Президенте, ваша недолуга відповідь мені підкріплена зливою печерних вигадок про «Нашу Україну», Ющенка, зрештою, про мене у ваших телевізорах та підніжних газетках, злодійське трощення Спілки письменників, донецька вакханалія, повна деморалізація правоохоронців. Агонічна поведінка ваших дворових? Зрада національних інтересів, мародерська жорстокість та аморальність вашої команди — ось як фінішує кучмізм. У вашому інтерв’ю є фраза, яка видає вас.
«Представьте себе, сегодня Шеварднадзе махнет рукой и уйдет. От Грузии не останется ничего».
Українці переконані в іншому. Пане Президенте, махніть рукою і підіть. І після вас народиться нова, наша справжня Україна. Тільки махніть рукою і підіть.
Володимир ЯворІвський, народний депутат України, письменник.
