І оптом, і вроздріб

Тон задав депутат міськради, голова комісії Київради з питань містобудування і землекористування Микола Легеза. Людина, якій, по суті, жителі столиці довірили представляти і захищати їхні інтереси в органах місцевого самоврядування. Він знехтував персональне запрошення узяти участь у засіданні «круглого столу» «Фасади і задвірки столиці: права, цілі, дійсність», організованого редакцією (див. «ГУ» №№ 136, 137 за 24 і 25 липня ц. р.).

За сім місяців інтенсивної роботи — матеріали під рубрикою «Фасади і задвірки» регулярно друкувалися в нашій газеті кожного тижня, щосереди — виникла необхідність проаналізувати й узагальнити факти, висновки і думки, обнародувані в публікаціях. Саме тому в роботі «круглого столу» взяли участь архітектори і будівельники, юристи і мистецтвознавці, рядові кияни, співвласники багатоквартирних будинків. Саме вони чітко сформулювали найгостріші проблеми столичного містобудування.

Перше: столичні чиновники геть нехтують думку територіальних громад, відводячи землі під новобудови;

Друге: нехтують право власності киян на допоміжні приміщення в багатоквартирних будинках;

Третє: дуже часто відмовляють об’єднанням власників квартир (юридичним особам) у передачі на баланс багатоквартирних будинків і прибудинкових територій;

Четверте: самоусунулися від боротьби із самовільною забудовою, що спотворює фасади й архітектурний вигляд житлових будинків і громадських будинків у самому центрі Києва, в історико-охоронній зоні.

Зазначимо, що такі дії відбуваються всупереч чинному законодавству.

Як водиться, учасники «круглого столу» розробили, з їхньої точки зору, ефективні рекомендації. У першу чергу, для міської влади. В надії якщо не викорінити чиновницьке свавілля у містобудуванні, що неможливо за визначенням, то хоча б приборкати надмірні апетити тих, хто, за словами киян, розпродає місто й оптом, і вроздріб. Звісно, безкорисливо. Спонукуваний єдино благородною метою — «поліпшити середовище мешкання, а сам Київ перетворити на столицю європейського рівня».

Почекавши майже півтора місяця, ми поцікавилися, як зреагував чиновний люд, як то кажуть, слуги народу, на його глас, що пролунав зі сторінок нашої газети?

17 вересня ц. р. редакція офіційно звернулася до заступника голови Київради, фактичного куратора всіх служб і механізмів, що визначають містобудівний процес у столиці, в тому числі і відносини власності в комунальному господарстві, І. Фоменка з проханням дати інтерв’ю з вищезгаданих проблем. Планувалося під час бесіди з’ясувати ставлення міської влади до розроблених учасниками «круглого столу» рекомендацій, а також, що ще треба зробити журналістам «Голосу України», щоб було досягнуто мети спільного з Київрадою проекту.

Але Іван Андрійович продублював дії Миколи Андрійовича Легези. З тією лише відмінністю, що особисто в телефонній розмові обіцяв зустрітися зі співробітником газети. Однак за два минулі місяці так і не знайшов для цього часу. Кабінетні барикади цього чиновника виявилися нездоланними.

Що ж! Залишається тільки спробувати дати журналістське бачення й оцінку проблем столичного містобудування.

Найтуманнішим і водночас найефективнішим інструментом забезпечення чиновницького благополуччя є відведення землі в центральній частині Києва. Особливо в його охоронній, культурно-історичній зоні. За експертними оцінками, квадратний метр — навіть не сотка! — землі тут коштує до 50 тисяч зелених.

Звісно, цих цифр у жодній відомості на купівлю чи довготривалу (до 49 років) оренду таких земельних ділянок жодна ревізія не знайде. Занадто круто замішані особисті інтереси інвесторів, архітекторів, будівельників, а головне — усього численного чиновницького люду, що ставить дозвільні підписи під відповідними документами. Але якщо вони недалеко від істини, цілком логічною стає теорія ущільнення і висотної забудови центру давнього міста, що нав’язується столичній громаді тепер уже, слава Богу, колишнім головним архітектором столиці паном Бабушкіним. Адже гонорари авторів проектів становлять 10—12 відсотків кошторисної вартості. А вона із зростанням поверховості збільшується в геометричній прогресії. Так само, як і прибуток.

Пояснюваними стають і шарахання численних дозвільних інстанцій. Класичний приклад — думка управління екологічної безпеки про проект зі зведення висотного готельного комплексу з величезним підземним паркінгом усередині кварталу Пушкінська — Велика Васильківська — площа Толстого — бульвар Шевченка. Його висновки тричі, якщо не чотири рази, змінювалися на прямо протилежні: дозволяти — не дозволяти.

Від категоричних заборон до «дозволити» за дотримання деяких розпоряджень, які забудовниками зазвичай не виконуються, стрибають висновки санепіднагляду, головного управління охорони культурної спадщини і реставраційних робіт, «Київдержекспертизи», «Головкиївархітектури» та інших численних інстанцій. Трапляється, що проекти позитивних рішень з надання ділянок землі під новобудову виносять на сесії «Київради», взагалі минаючи всілякі експертизи.

Але головне — в більшості випадків ігнорують норми ст.5 Закону України «Про основи містобудування», ст. 25 Закону України «Про архітектурну діяльність» і ст. 8 Закону України «Про планування і забудову територій», якими пропоновано обов’язкове узгодження проектів нового будівництва з жителями сусідніх будинків у вже освоєних міських кварталах.

Столичні суди щодня розглядають позови власників приватизованих квартир — співвласників багатоквартирних будинків до місцевої влади й інвесторів про визнання недійсними так званих інвестиційних контрактів.

Ідеться здебільшого про переустаткування горищ у мансарди, а підвалів — у різні комерційні заклади, від казино до офісних приміщень. Практично всі сто відсотків горищ і підвалів у багатоквартирних будинках міські чиновники передають приватним власникам без висновку відповідних угод з їхніми мешканцями, прямо порушуючи п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». А найпросунутіші з них примудряються торгувати не тільки горищами, колясочними і підвалами, а й сходовими майданчиками і коридорами.

Закон визначає чітко: після приватизації хоча б однієї квартири в багатоквартирному будинку її власник одержує право спільної власності на весь будинок, у тому числі на всі його допоміжні приміщення і прибудинкову територію пропорційно займаній житлоплощі. Таким чином, у Києві стало нормою пряме порушення Конституції України у всіх її частинах, що гарантують право власності.

Абсурдність ситуації, що склалася у столиці, доходить до маразму. Так, проти чиновника, що незаконно продав підвал будинку № 4 по вулиці Городецького прокуратура порушила кримінальну справу відразу за двома статтями, в тому числі і за службовий підлог. Тому що фігурант примудрився завірити угоду і всі інші супутні документи печаткою давно ліквідованої Старокиївської райради. Однак суд визнає угоду купівлі-продажу дійсною, а мешканців будинку такими, хто не має права власності на підвал!

Утім, про недотримання п.2 ст.10 зазначеного закону — наголосимо, закону прямої дії — наша газета писала на раз. Так само як і про те, що матеріальна база цього явища — той самий золотий телець: сумарний прибуток усіх «інвесторів» від захоплення чужої власності у вигляді допоміжних приміщень коливається від 500 до 600 відсотків.

Відомо, що темпи цінового росту комунальних платежів значно випереджають темпи зростання доходів населення. Саме допоміжні приміщення — горища і підвали — за раціонального їх використання могли б стати джерелом утримання будинків і прибудинкових територій. Особливо витрат на капітальні ремонти. Не стануть. У всякому разі, у центральній частині Києва. Завдяки «мудрій» політиці міських чиновників вони приносять доходи не всім мешканцям багатоквартирних будинків, а вузькому колу строго обмежених осіб. А значить, не за горами початок масового переселення пересічних городян із власних квартир у центрі столиці в менш престижні спальні райони. Їх займуть нові хазяї життя з тугими гаманцями.

Не можна сказати, що кияни зовсім пасивні. Що вони не усвідомлюють найближчих і віддалених наслідків правового нігілізму, що панує в столичному містобудуванні.

Щоб обстояти свої права, вони досить інтенсивно об’єднуються в кондомініуми — товариства співвласників багатоквартирних будинків з усіма правами юридичних осіб — і прагнуть узяти власне житло на баланс. Тобто здійснити своє конституційне право власності не тільки де-юре, а й де-факто. Так от, міські чиновники всіляко перешкоджають передачі багатоквартирних будинків на баланс кондомініумів, нехтуючи Закон України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Показовий приклад — більш ніж дворічний позов кондомініуму «Десятинка» (Десятинний провулок,7) з чиновниками Шевченківської райради і райдержадміністрації. Спочатку відмову про передачу будинку на баланс мотивували відсутністю відповідного механізму. Після того, як Кабмін і всі інші виконавчі органи його розробили і затвердили, мотивація скоротилася до сакраментального «вважаємо недоцільним». І крапка. Хоча 13 будинків у цьому районі давно вже передано окремим кондомініумам. Хто в них проживає — «комерційна таємниця». У тому сенсі, що будинкові книги особисто мені не показали. Але іномарки, що привозять мешканців на обідню перерву, пістрявіють держномерами з літерами «АП», «КМ»...

Якщо врахувати, що комунальні витрати небагатьох рядових киян — членів кондомініумів, що домоглися передачі належних їм будинків у фактичну власність, скоротилися в середньому на 30 відсотків, висновок, напрошується цілком очевидний.

Спотворені «шпаківнями» фасади київських будинків уже не викликають подиву навіть в іноземців. Каріатиди дев’ятнадцятого століття, увінчані дерев’яними самозабудовами, давно стали для європейців візитною карткою українського менталітету.

Щоправда, щорічно регулярно з’являються відповідні розпорядження міської адміністрації «Про ухвалення загальноміських заходів щодо приведення в належний технічний стан фасадів житлових будинків у м. Києві» і «Про заходи з недопущення власниками житлового фонду порушень Правил користування житловими будинками і прибудинковими територіями».

У їх «ефективності» кожен житель і гості столиці щодня переконуються, можна сказати, навіч. А тепер угадайте з трьох разів, на кого покладено відповідальність за виконання найсуворіших, цілком обґрунтованих і конкретних розпоряджень? Правильно. На Івана Андрійовича Фоменка.

До слова, правила, про які йдеться, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 572 ще 8 жовтня 1992 року і, повірте на слово, не застаріли анітрошки. Ними, зокрема, передбачено обов’язковий демонтаж усіх перлин «самозабудови» за кошти порушника. Тих само самовільно засклених балконів, що спотворюють фасади, перегородок під час перепланування квартир, коридорів, під’їздів і такого іншого. Запитання — чому чиновники цього не домагаються, а депутати міськради не ухвалять конкретного рішення, скажімо, у двомісячний термін ліквідувати так звані «шпаківні»? Вочевидь, що правовий нігілізм наших чиновників б’є бумерангом по столичному середовищу проживання.