Золотий фонд, національне надбання, основа сьогодення і майбутнього

Від імені Верховної Ради хочу привітати представників різних наукових поколінь, видатних наукових шкіл, які зберегли і примножили інтелектуальні традиції українського народу, на ділі довели невичерпні можливості науки. Ви — золотий фонд, національне надбання, основа сьогодення й майбутнього країни. Зрозуміло, за умови, якщо усвідомлення цього буде достатньо у тих, хто визначає державну політику.

Від імені Верховної Ради щиро вітаю Бориса Євгеновича Патона, Національну академію наук України з тим, що кермо центрального наукового штабу України залишається у надійних руках.

Очевидно, Верховній Раді потрібно прийняти рішення, що надалі лише дві посади в Україні мають позначатися словом «Президент». Це — глава держави і керівник НАН України. Тоді, треба сподіватися, у нас буде менше «президентів» і більше порядку.

Принагідно скажу про одну історичну закономірність: суспільство звертається до науки, освіти й культури щоразу, коли відбуваються або визрівають у його надрах глибокі суспільно-політичні зміни, а напруження сил сягає межі можливостей національного організму. Ще за часів рівноапостольного князя Володимира Великого утвердилось усвідомлення того, що Русі потрібна не так сила, як мудрість. Розкрилення державницьких задумів Богдана Хмельницького також завдячує вченості, освіченості й духовності. І як наслідок — історичний прорив українського народу та набуття нової якості нашою державністю, феномен яких досі не втратив своєї притягальної сили.

На революційному зламі історії нашого народу — 85 років тому народилася Академія наук України.

За спогадами Гетьмана Павла Скоропадського, в Києві 1918 року «відчувався жахливий брак людей науки». Тому творення Української держави тоді велося не так шляхом формування збройних сил, флоту, інших силових структур, як заснуванням таких осередків інтелектуального і культурного буття нації, як Національна академія наук, університет, бібліотека, театр, музей. Ці інституції «пережили» не один владний режим, зціливши зранене тіло українського народу бальзамом національної солідарності, єдності, цілісності.

Підкреслю: інтелектуальне піднесення народу відбувалося саме засобами правдивих знань, а надто — їх академічним авторитетом і повнотою, які відкрили століттями замулені джерела національної історії, культури й духовності.

Двадцяте століття — це доба жахливих, варварських війн і водночас — наукових проривів, які, зокрема, забезпечували загальновідомі наукові школи, що сформувалися й розвинулися в Академії, видатні учені, які своїми працями та відкриттями збагатили вітчизняну і світову науку.

Українське суспільство в 20-х роках минулого століття щиро повірило і привітало передбачений генієм Кобзаря прихід «апостолів правди і науки». Для цих велетів духу розум справедливо підносився над злободенними негараздами життя. Державність ними мислилася як сила розуму, гармонія інтелекту, моральності, громадянського обов’язку та влади, професійної і чесної зі своїм народом.

Оцінка такої позиції — за майбутнім, оцінку ж безприкладного героїзму вчених, які протягом усього свого життя прокладали шлях до свободи, рівності, справедливості, нам належить зробити сьогодні.

Цього вимагає наше суспільство, наша історія, наше майбутнє.

Сьогодення гостро потребує опори на науку, як неодмінної і визначальної передумови вироблення цивілізованої моделі розвитку і припинення формування феодальних засад існування, ярмо яких намагаються накинути на українське суспільство різноманітні клани і групи. До того ж такі, котрі при владі та в опозиції.

Адже ні для кого вже не секрет, що українські політики здебільшого демонструють свою політику — у внутрішніх і зовнішніх сферах — залежно від кон’юнктури.

У своїх власних інтересах вони готові виступати ринковиками, демократами чи прихильниками авторитаризму, проросійськими, проамериканськими чи пропольськими. Але аж ніяк не проукраїнськими. Це констатація закономірності, про винятки не кажу.

Потрібні, врешті-решт, не імітація, не подальше заяложування слова «інновації», а реальне втілення інноваційної моделі розвитку.

Потрібно покласти край політиці на відставання й ослаблення України.

Потрібно зупинити розтринькування інтелектуального капіталу.

Не вбачаючи в інтелігенції, інтелектуалах рушійної сили, попередня система водночас не обминала їх увагою, зокрема й у матеріальному плані.

Зараз немає ані першого, ані другого. Вони поставлені в жорсткі умови виживання.

Щоправда, на наступний рік фінансування НАН України значно покращено. Це — позиція Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради. Вважатимемо, що це добрий знак. Бо тільки такий курс держави розвіє прогнози скептиків, що нові нобелівські лауреати в Україні з’являтимуться лише «проїздом».

Завдання подальшого розвитку гостро потребують розумної і зрозумілої всім політики. І насамперед потрібна правда. А правда — це наука.

Видаючи відсутність реальних змін за стабільність, яка нагадує стагнацію, надаючи перевагу констатаціям та ревному стеженню за рейтингами політиків, ми водночас звільняємо себе від необхідності думати. До того ж думати з розрахунку на два—три кроки наперед.

Отже, завдання із завдань: відійти від загалом правильних слів, перейти до правильних дій, зробити опору на інтелектуалів, людей з мізками, подолати дисгармонійність у взаємостосунках і взаємовпливах на рівні інтелекту і влади, інтелекту й політики.

Ці поняття, на жаль, так і не стали тотожними, хоча ненормальність такої несумісності — очевидна.

Академія як незалежний експерт, позбавлений тягаря партійності, клановості, конфесійної заангажованості, покликана забезпечити змістове наповнення та якісно нове бачення шляхів нашого розвитку, що об’єктивно висуває її на роль загальнонаціонального арбітра та посередника між владою і суспільством.

Зокрема, саме від науки залежить наш упевнений шлях до Європи. Хоча за власне інтелектуальним рівнем Україна й сьогодні серед передових європейських країн. І це — те найпосутніше, що реально й надійно єднає нас нині з Європою.

Для того, щоб вибудувати саме таку політику, науковий потенціал академічних інститутів має бути задіяний на головному напрямі сучасності — розвитку суспільства, людини й особистості. Катастрофічна втрата яскравих особистостей, що наклалася в часі з невблаганним відходом у вічність провідних учених і діячів культури — справжніх моральних символів нації, призвела до руйнування особистісного виміру, зниження порогу інтелектуального і морально-етичного стандарту.

Тому надзавданням є спрямування наявного наукового арсеналу на розвиток особистості, що є єдино можливим шляхом духовного зростання суспільства, його морально-етичного зміцнення, вирізьблення неповторного профілю нашого народу серед інших етнічних спільнот. У цьому — запорука нашого буття завтра, наш духовний порятунок.

Прикметно, що в останні роки нобелівськими лауреатами стали вчені у зрілому віці. Це ще раз зміцнює у переконанні щодо непродуктивності нав’язуваної ідеї про запровадження вікових обмежень для обіймання керівних наукових посад. Це рівнозначно спробі заборонити думати і творити у певному віці. Вважаю, що було б неповагою, бездумністю і просто злочином відрізати досвідчених учених від активного наукового життя.

На щастя, академічна корпорація в Україні переймається значно вищими пріоритетами і завданнями. Саме життя переконливо довело високу ефективність академічної системи організації наукових досліджень в Україні, її запитаність і стратегічний ресурс при вирішенні епохальних завдань. Хоча це зовсім не означає, що НАН не потребує реформування. Реформування потрібне, не потрібне лише руйнування.

Наш обов’язок — не просто зберегти, а підтримати і максимально примножити вітчизняний науково-технічний потенціал в ім’я майбутнього України.

Цілком очевидно, що здобутки вітчизняної науки мали б бути зревізовані й оцінені сьогодні як з огляду їх ефективного використання у внутрішньоукраїнському економічному, політичному і навіть дидактичному — відтворювально-генеративному — напрямах, так і з огляду входження у світовий інтелектуальний простір. Адже нам у минулому було і є що сьогодні запропонувати світовій інтелектуальній спільноті у багатьох сферах фундаментальних і прикладних наук, технологій. Це має стати об’єктом зацікавленого й предметного обговорення.

Шановні колеги!

Високим є інтелектуальний потенціал Академії, масштабними є академічні плани та ідеї. Від узгоджених дій у напрямі їх втілення у життя залежить гідний статус, впливовість і конкурентоспроможність України у сучасному світі, а головне — добробут і соціальне благополуччя наших співвітчизників. Концентрація зусиль і влади, і науки, і суспільства на вирішенні цих завдань має стати загальнонаціональним пріоритетом.

Щиро, від усього серця вітаю Академію та її Президента Бориса Євгеновича Патона із знаменною подією, бажаю всім науковцям України повних можливостей для здійснення творчих задумів, сміливого пошуку і відкриттів, гідних ХХІ століття.

Дякую за увагу.