Один з недавніх випусків програми «Четверта влада» (І національний телеканал) було присвячено театру і його місцю на нашому ТБ. Ведучий програми Олександр Савенко запевнив: він хоче, «щоб на телебаченні було багато театру», але в Національній телерадіокомпанії лише 16 телезаписів спектаклів, та й ті старі. А насправді, наприклад, у Львові Світлана Максименко щороку знімає чотири студійні телеверсії спектаклів, в Києві Наталя Грабченко зробила більш як 70 телеверсій спектаклів.
Наталя Грабченко, автор і ведуча програми «Колізей» проекту «Телемегаполіс» («Гравіс»):
— Побачивши анонс передачі «Четверта влада», присвяченої театру, я здивувалася: що вони можуть обговорювати без мене? Адже я єдина людина, котра залишилася в Києві, яка ще робить те, про що вони говорили, — запис театрального спектаклю на ТБ.
Для предметної розмови треба визначити: про що говоримо? Навіщо говоримо? Приголомшило твердження ведучого, що Перший національний має лише 16 телеверсій спектаклів. Тобто йому показувати нічого.
Не думаю, нібито пан Савенко не знає, що на телекомпанії «Золоті ворота» лежить, не маючи виходу в ефір, 70 телеверсій спектаклів. Програму «Увесь світ театру» було придумано і створено на УТ-1. Але оскільки редакція літературно-драматичних програм завжди була на дев’ятому місці з розподілу технічних засобів, а коли почався розвал нашого телебачення, літдрама взагалі залишилася за межею виживання, мені запропонували перейти на «Золоті ворота». І я, і режисер Ірина Гришанкова, з якою ми разом створювали програму, з радістю погодилися.
Тоді зійшлися інтереси виробника (ТРК «Золоті ворота»), мовлення (УТ-1, яким керував Віктор Лешик) і театру Лесі Українки, художній керівник якого Михайло Резникович надав свій спектакль «Молоді роки Людовика ХІV». Так ми в 97-му вийшли в ефір. Проект жив півтора року: студійна телепрограма про театр і трансляції записів спектаклів.
Потім Лешика змінив Долганов, і все це зняв з ефіру. Мотивування: в театру на ТБ немає рейтингу. Це розхожий міф, який, мабуть, вигідний, тому що ним так уперто користуються. Адже жоден театральний телепроект ніколи не був у положенні, яке давало б можливість об’єктивно казати про його рейтинг. Мова йде про нормальне для будь-якого телепроекту попереднє «розкручування», про системне анонсування, друковану інформаційну підтримку і фіксоване місце в сітці мовлення. Лише після одного-двох місяців роботи в режимі такого рекламного підживлення можна говорити про реальний рейтинг. Це ази! Але цього зазвичай немає, коли йдеться про театральний телепроект.
Я упевнена: якби хоч один театральний проект на якому-небудь телеканалі було запущено з дотриманням такого режиму, то він мав би гідні рейтингові показники. За півтора року на УТ-1 ми виходили то в понеділок у 23.40, то в четвер у 18.20, то ще коли-небудь. А театральний спектакль чомусь узагалі йшов то о першій годині ночі, то у вісім ранку. Звідки тоді візьметься рейтинг? І чому телепродюсери удають, що цього не розуміють? І чому в програмі «Четверта влада» удають, що вони цього не розуміють?
Хоча мені здавалося: в студії зібралися люди, які мають кричати про те, що присутність культури на нашому телебаченні — обов’язкова. А поки наші театральні програми і спектаклі здобуває не УТ, а російський канал «Культура». Вони придбали в нас записи спектаклів Російської драми «Молоді роки Людовика ХІV», «Бешеные деньги» і «Каменный властелин». У лютому я повезу туди ще три спектаклі — «Кармен» Андрія Жолдака і ще два спектаклі Російської драми. Вони сказали чудову фразу: везіть усе! Коли в 1998 році театр ім. Лесі Українки був на гастролях у Москві, із власним відеоархівом на BSP, там були просто шоковані: у той час навіть престижні московські театри не могли собі такого дозволити.
Так, для театру це дорого. Але ТРК «Золоті ворота» фактично також спонсує частину витрат. Адже права на телеверсію спектаклю належать у рівних частках театру і телеструктурі. І якщо канали здобуватимуть і показуватимуть ці записи, то виграють і театр, і телекомпанія. А мовлення і поготів...
Така історія, яку не хоче знати програма «Четверта влада». Не кажу, як боляче і прикро мені і талановитим хлопцям ТРК «Золоті ворота», котрі сім років працюють над проектом, плоди якого в Україні постійно кладуть на полицю, а в Росії всіляко вітають. Але ця ситуація і безглузде відображення її в «Четвертій владі» кажуть про те, що становище культури в нас мало подає надії.
Ми звернулися також до кінорежисера, гендиректора студії «Укртелефільм», керівника українського телеканалу «Культура» Олега Бійми.
— Олеже Івановичу, телеканал «Культура» адміністративно перебуває в структурі Національної телекомпанії?
— Ні. Але, оскільки канал не має фінансування на вихід в ефір, у нас є договір: канал «Культура» —спільний продукт НТКУ і студії «Укртелефільм». І наші передачі виходять у годинному блоці щодня, крім суботи і неділі, на загальнонаціональному каналі УТ-2. Ми там, практично, бідні родичі.
— А президент Національної телекомпанії Олександр Савенко знає, що телеканал «Культура» в Україні існує? Що в нього є продукція, як з’ясувалося, спільна з НТКУ?
— Не знаю, чи може він собі дозволити таку розкіш, як дивитися те, що ми робимо. У будь-якому разі, жодних з його боку на нашу адресу посилань, ні гарних, ні поганих, за цей час не було.
— Але ось програма І національного «Четверта влада», що пан Савенко веде, не раз піднімала теми культури. Там діячі культури хором кажуть: треба створити в Україні телеканал «Культура»! Тобто внаслідок того, що ваше мовлення обмежене, діячі культури не знають, що такий канал уже є. Але президент Національної телекомпанії...
— ... не знати цього не мав би права. Це явище з розряду загальнодержавного фарисейства. З одного боку, щось проголошувати, а з другого — нічого не робити або навіть знищувати те, що робиться...
Звичайно, той годинний блок, яким ми сьогодні виходимо, це не є канал «Культура». Це тінь того, що ми планували. Але в нас є тільки цей час і, виходячи з нього і практично нульового фінансування, ми виходимо в ефір. Можна робити вигляд, що нічого не відбулося два роки тому (а ми вже майже два роки в ефірі), можна вдавати, що в Україні взагалі культури немає, хоча це цілковитий нонсенс. Просто чиновники не хочуть помічати або уявляють собі зовсім по-іншому сам факт існування культури в Україні. Це в руслі загальнонаціональної політики: говорити одне, мати на увазі інше, робити третє й іронізувати з приводу четвертого, чого немає...
— Канал «Культура» готує нові програми?
— Так, наскільки можливо в цих обставинах. Ми подавали заявку на ліцензування на УТ-2, щоб стати самостійним мовленням, а не бідними родичами. Але Нацрада з телебачення і радіомовлення відповідає: поки конкурс на УТ-2 не відкривали. Отже, усі в підвішеному стані. Можна говорити красиві слова про культуру, можна до дрібниць розбирати указ Президента про духовність і боротьбу з порнографією і всіма негативними явищами, які сьогодні процвітають на нашому ТБ. І при цьому нічого не робити. Але... Де є культурний вакуум (у тому числі й у системі влади, яка такою мірою неспроможна, щоб цей вакуум заповнити), там і з’являються порнографія і насильство...
— НТКУ, Нацрада, Держтелерадіокомітет, Міністерство культури, Комітет ВР з культури і духовності, інші структури могли б допомогти нашому каналу «Культура» стати повноцінним, як у Росії?
— У Росії питання про те, чи потрібна країні культура, беззаперечне. У нас чомусь навколо цього йдуть тільки дебати, постанови, укази, що просто сходять нанівець, спускаючись униз за ієрархією інстанцій. А ці інстанції вже мають свої відпрацьовані механізми, свої особливі інтереси, найчастіше грошові. І робити таку невдячну в сенсі фінансової віддачі справу, як культура, звичайно, не хоче. Тому процес гальмується практично на всіх рівнях.
Це і є державне фарисейство. Кажуть «угорі» одне. Спускають за інстанцією. Там користі в цьому не бачать і гальмують під будь-яким приводом. Бо потрібно віддати якусь частину ефірного часу, а воно дороге, його хтось може купити за шалені гроші. А що може заплатити «Культура»?
— Для формування повноцінного культурного мовлення потрібна політична, адміністративна воля?
— Так немає ж волі. Не кажу про високі матерії, але немає навіть елементарного — бажання заповнити цей вакуум хорошими концертами, спектаклями.
— Але в НТКУ начебто лише 16 записів телеспектаклів.
— У нас щонайменше 60 спектаклів — з Ужвій, Кусенко, Кадочниковою, Роговцевою. Пан Савенко, напевно, не в курсі, він починав свій шлях в іншій сфері...
— Але він має бути в курсі як держчиновник вищого рангу, як керівник телекомпанії, просто як телеведучий, що взявся за цю тему...
— Так, але це інший рівень підготовки. Зізнатися, що в нас щось є — отже, дозволити, щоб це з’явилося, скажемо, на Першому національному каналі і потіснило якусь ідіотську грошову програму. А цього ніхто собі не дозволить зробити.
— Як і відповідати за те, що це не роблять. А на нема й суду нема...
Підготувала Ганна ШЕРМАН, «Телекритика».
