Нова норма: Верховна Рада ухвалила Кримінально-виконавчий кодекс України (далі — КВК).
Це означає, що новим законом детально врегульовано виконання таких видів кримінального покарання, як громадські та виправні роботи.
КВК встановлює, що засуджені до громадських робіт відбувають покарання за місцем свого проживання. Тобто вони безоплатно у вільний від основної роботи чи навчання час виконують суспільно-корисні роботи. Які саме? Конкретні види таких робіт закон не називає — їх мають визначати органи місцевого самоврядування. Ними можуть бути: прибирання вулиць, інших територій, роботи з благоустрою населеного пункту, будівельні, ремонтні чи вантажно-розвантажувальні, а так само будь-які в інтересах громади міста чи іншого населеного пункту, що не потребують спеціальної підготовки чи певної кваліфікації.
Громадські роботи встановлює суд на строк від 60 до 240 годин. Вони виконуються не більш як 4 години, а неповнолітніми — 2 години на день, але не менше 25 годин на місяць.
На засуджених до цього виду покарання покладається обов’язок: сумлінно ставитися до праці, працювати на визначених для них об’єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт, з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти інспекцію про зміну місця проживання. До того ж надання засудженому відпустки за основним місцем роботи не зупиняє виконання цього виду покарання.
Покарання у вигляді виправних робіт передбачено відбувати на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого. Виправні роботи встановлює суд на строк від 6 місяців до 2 років. Кількість днів, відпрацьованих засудженим, має бути не менше кількості робочих днів, які припадають на кожний місяць встановленого судом терміну покарання. До цього терміну зараховується час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин і за ним відповідно до закону зберігалася заробітна плата, а також час, коли засудженому не надавали роботу на підприємстві, та час, протягом якого засуджений перебував на обліку в державній службі зайнятості зі статусом безробітного.
Водночас автоматично не вважатиметься відбуванням покарання час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп’янінням, грубим порушенням правил, а також час відбування адміністративного стягнення у вигляді арешту тощо.
Від 10 до 20 відсотків суми заробітку засудженого до виправних робіт відраховуватимуть в дохід держави. Конкретний розмір відрахування визначає суд. Воно провадитиметься із усієї суми заробітку, без виключення з цієї суми податків та інших платежів. А якщо засуджений працює за сумісництвом, то відраховуватимуть із заробітку за кожним місцем роботи. Це не стосується грошової допомоги, отриманої у порядку загальнообов’язкового державного соціального страхування і соціального забезпечення та деяких інших виплат (компенсаційних, на відрядження).
Звертаємо увагу, що стосовно засуджених до громадських та виправних робіт закон передбачає низку заборон та обмежень, а також відповідальність за їх порушення. Зокрема, таким особам під час відбування покарання забороняється виїжджати за межі України.
Протягом строку покарання засудженим до виправних робіт забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Дозвіл на звільнення може бути наданий після перевірки обґрунтованості заяви засудженого та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість працевлаштування. Строк щорічної відпустки засудженим до виправних робіт не зараховується до строку відбування покарання.
За порушення порядку та умов відбування покарання на громадських роботах чи виправних роботах до засудженого може застосовуватися застереження — письмове попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.
За ухилення від виконання цих видів покарання (невиконання встановлених обов’язків, порушення порядку та умов відбування покарання, притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи, допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, поява на роботі у стані сп’яніння тощо) передбачено кримінальну відповідальність відповідно до ст. 389 КК (арешт на строк до 6 місяців або обмеження волі на строк до 3 років).
Для довідки: КВК прийнято Верховною Радою 11 липня 2003 р. Він набирає чинності з 1 січня 2004 р. З повним його текстом можна ознайомитися в «Голосі України» за 29 серпня ц. р.