Це підприємство справді сприймається, мов якесь диво: виїжджаєш з низинного Тарутиного на пагорб, осягаєш поглядом далекі горизонти хай і помережаного ярами степу, і раптом, ніби з-під землі, виринають перед тобою величезні сріблясті башти, а потім і весь обнесений високим парканом комплекс різнобарвних споруд. Що то? Звідки такий несподіваний «індустріальний пейзаж»?

— Оце і є наша газокомпресорна станція «Тарутине», — пояснює голова районної ради Георгій Топал (на фото вгорі). — Приклад того, як треба поєднувати сучасне виробництво з розв’язанням соціальних проблем...

Біля входу в адміністративний офіс нас зустрічає, приязно усміхаючись, міцної статури вусатий чоловік:

— Логвінов Сергій Степанович, начальник газокомпресорної станції.

Після короткого знайомства («Першу половину дорослого життя віддав Тюмені, другу — сподіваюся бути корисним тут») Сергій Логвінов став нашим гідом під час оглядин станції, на ходу розповідаючи про необхідність її спорудження та основні характеристики.

Потужності давно діючого магістрального газопроводу «Ананьїв — Тирасполь — Ізмаїл», що постачає «блакитне паливо» до Туреччини, вже не задовольняли тамтешній ринок. Тому в 1997 році НАК «Нафтогаз України», російське ВАТ «Газпром», турецькі компанії «Турусгаз» і «Трансбалкан» створили акціонерне товариство «Газтранзит», яке і спроектувало, побудувало та передало у вересні 2001 року в експлуатацію Одеському лінійно-виробничому управлінню магістральних газопроводів газокомпресорну станцію «Тарутине». («Сергій Степанович, — уточнив Г. Топал, — не прийшов сюди на готове, він брав безпосередню участь у будівництві з першого його дня»). Три газоперекачувальні агрегати (саме їх башти виринули зненацька з-за крутосхилу) загальною потужністю 36 МВт — сучасні, надійні та економічні, такі, що відповідають найвимогливішим європейським стандартам. Однак їх не завезено звідкілясь — це вітчизняні вироби Сумського машинобудівного об’єднання ім. Фрунзе та миколаївського заводу «Зоря». Управління агрегатами і станцією загалом — максимально автоматизовано. Введення в дію ГКС «Тарутине» дало змогу збільшити транзит газу в балканському напрямку на 3,9 мільярда кубометрів на рік.

Трудовий колектив ГКС сформувався, в основному, ще під час будівництва та проведення комплексних випробувань обладнання. Його кістяк склали випускники Івано-Франківського державного університету нафти і газу, є молоді фахівці й з інших міст. Вони, маючи добру вузівську підготовку, зуміли швидко опанувати складну високоавтоматизовану техніку європейського рівня. «І працюють, — наголосив С. Логвінов, — з високою відповідальністю».

— Сприяють цьому, гадаю, і відмінні побутові умови, — додав Г. Топал.

Небагато, певно, знайдеться в галузі підприємств, що були б здані в експлуатацію водночас з такою чудовою соціально-побутовою базою, як у Тарутиному. Відвідання містечка газівників справило на нас не менше враження, ніж сама станція. Теж європейський рівень! Чудовий естетичний вигляд і житлових будинків зовні, і квартир усередині. Тут навіть колір шпалер добирали, як розповів С. Логвінов, «за сходом сонця», щоб усе гармоніювало залежно від освітлення оселі. Автономне газове опалення кожного з будинків забезпечує стале тепло у квартирах за будь-якої погоди. Холодна і гаряча вода, надійна каналізація.

— Із спорудженням ГКС та цього містечка, — задоволено каже Георгій Топал, — і Тарутине загалом стає цивілізованіше — тепер маємо сучасні очисні споруди для всього райцентру, з’явилася реальна перспектива широкої газифікації населених пунктів району.

Дізналися, що заплановано спорудження ще однієї гілки газопроводу в напрямку Балкан, яка теж пройде повз Тарутине. Райцентр сільськогосподарського району дедалі набуватиме, отож, ще виразніших індустріальних ознак.