«Зайва» земля

Ще далекого 1946 року рішенням Ради Міністрів УРСР для організації Тарутинського загальновійськового полігона, де мали проводити бойову підготовку частини та підрозділи Одеського військового округу, було відведено 23943,8 гектара землі. Здебільшого цілком придатної, зазначимо, для сільськогосподарського виробництва. Та в перші повоєнні роки, коли поля орали не тільки кіньми, а й коровами і чимало угідь залишалися незайманими, за тією землею, розповідають старожили, ніхто особливо не жалкував. Тим паче, що взяли її на потреби військового відомства, задля бойової виучки солдатів — захисників Вітчизни, яка тільки-но відбила навалу жорстокого ворога...

Та минали роки й десятиліття, і мешканці розташованих навколо полігона сіл не могли не помічати, що для потреб військових виділеної площі землі, вочевидь, забагато, частину її тривалий час не використовують зовсім чи віддають невідомо кому і на яких засадах. Інколи військове відомство відмовлялося від якоїсь там сотні-другої гектарів зайвої для нього землі, і тоді районна, сільські ради знаходили їй гідне застосування. Чималу частину земель полігона (10750 гектарів) військове командування передало для сільськогосподарських потреб військовому ж радгоспу «Чорноморський», ще 780 гектарів — закріпило за підсобним господарством військової частини 55465 і 280 гектарів — за регіональною радою військових мисливців та рибалок.

— Гадаєте, вони налагодили там сільськогосподарське виробництво? — каже голова Тарутинської райдержадміністрації Василь Цапенко. — Якби-то! Вийшло, як у тому народному прислів’ї: і сам не гам, і другому не дам. Ознайомтеся ось з актом інвентаризації земель полігона та угідь радгоспу «Чорноморський», складеним фахівцями-землевпорядниками та депутатами різних рівнів із залученням військовиків. Картина вимальовується, скажу вам, доволі цікава...

Цікава, додамо від себе, не тільки для журналістів, а й, думається, для правоохоронних органів. Узяти хоча б той факт, що членам інвентаризаційної комісії так і не вдалося виявити якихось правоустановчих документів щодо належності отих майже 24 тисяч гектарів землі військовому полігону, відсутній у Міноборони і держакт на право постійного користування землею. А коли так, то можна, виходить, нею розпоряджатися, як заманеться. І розпоряджаються. Приміром, земельну ділянку площею 460 гектарів уже тривалий час використовує сільгосппідприємство «Надія» Саратського району без оформлення будь-яких документів. На таких само, з дозволу сказати, засадах засіває і збирає врожай на 70-гектарній площі сільгосппідприємство «Ворошилова».

Панує безлад і на площах, офіційно закріплених за сільгоспвиробниками. Той самий військовий радгосп «Чорноморський», що сам не в змозі обробляти виділену йому площу, уклав договори на спільне використання 5331 гектара землі з колективними, акціонерними та приватними підприємствами Тарутинського, Саратського і Татарбунарського районів, що не передбачено земельним законодавством. Площа в 1940 гектарів взагалі не обробляється. Господарює радгосп самостійно лише на 2129 гектарах угідь. Заростає бур’янами 480-гектарна необроблювана площа, закріплена за військовою частиною 55465. Ніяк не освоять 180 гектарів землі й військові мисливці та рибалки...

— Міноборони мало б принаймні узаконити своє право постійного користування земельними площами полігона, до того ж у справді необхідних для військових потреб межах, — резонно вважає Василь Цапенко. — Решту — передати агропідприємствам, які в змозі вирощувати сільгоспкультури, збирати з тих площ врожаї. Негоже, щоб земля, яку справедливо називаємо годувальницею, родила кукіль.