Щоразу на виборах Вінниччина голосувала «не так», як сподівалися ті, хто робив ставку на цей регіон. За прогнозами політологів, те саме може повторитися під час наступних президентських перегонів: завоювати високий рівень довіри у вінничан кому-небудь з кандидатів навряд чи вдасться...
Перші «ластівки» уже прилетіли
Принаймні три політичні сили активно «засівають» нині електоральне поле аграрної Вінниччини. Як завжди, найстаранніше роблять це народні демократи. Їхня організація не лише найчисленніша в регіоні. НДП чи не єдина політична сила, що має, крім районних осередків, сільські первинні організації. Народні демократи до того ж піклуються про резерв: активно заявили про себе їхні молодіжні організації. Саме за рахунок молоді відбувається поповнення лав: старше й середнє покоління уже визначилося зі своїми політичними симпатіями, залишається юна поросль.
До речі, «ендепісти» вже назвали свого претендента на наступних президентських виборах. На початку листопада ц. р. голови територіальних організацій оприлюднили звернення до однопартійців із пропозицією підтримати на перегонах-2004 кандидатуру лідера партії Валерія Пустовойтенка.
Трохи раніше своє слово з цього приводу сказали представники «Нашої України». Зроблено це було привселюдно, урочисто на форумі демократичних сил у Вінниці. Понад дві тисячі мешканців міста над Бугом взяли в ньому участь. Тоді ж вони дізналися, що Віктор Ющенко братиме участь у наступних виборах Президента України. На цьому «нашоукраїнці» не згорнули роботу. У людних місцях нині можна побачити намети з їхньою символікою. Тут з ранку до вечора збирають підписи на підтримку позиції партії щодо обрання керівника держави на загальнонародних виборах, а не у парламенті.
Голова обласного осередку Соцпартії, щоб цілком віддати себе партійним справам, залишив гарне місце роботи. Соціалісти за першої-ліпшої нагоди (на сесіях облради, інших зібраннях) відверто заявляють про своє непримиренне ставлення до дій нинішньої виконавчої влади. Їхні випади одразу ж бере на щит опозиційна преса. Частково у такий спосіб вдається компрометувати голову облдержадміністрації, декого із його заступників. На критиці, що й казати, заробляють непогані «дивіденди»: тих, хто критикує владу, народ любить більше, ніж тих, хто при владі. Прізвище свого кандидата на виборах обласна організація поки що не оприлюднила. Втім, це й так відомо.
Однак, на думку автора (а вона збігається з точкою зору декого з політологів), ні Олександр Мороз, ні жоден із названих вище кандидатів, не може претендувати на абсолютну більшість голосів вінничан. Так було на попередніх виборах (президентських і парламентських). До наступної осені виборець не дуже зміниться. Принаймні за віковим цензом, як і раніше, основу електорату становлять люди старшого віку. Молода поросль, яка за ці роки поповнила лави виборців, погоди не зробить. Чекати особливих змін у психології ветеранів — марно. Її вже ніхто не змінить.
Тому й такі прогнози: одностайної підтримки не матиме ніхто. З невеликими відхиленнями голоси розділять між собою представники від соціалістів, комуністів, «Нашої України» та народних демократів. Багато симпатиків є у ще одного можливого претендента — народного депутата України, лідера «Батьківщини» Юлії Тимошенко. Місцеві політологи чомусь не беруть до уваги «тендітну леді», а вона тим часом може осідлати білого коня...
«Гроші візьму, але... не продамся»
На відміну від деяких інших регіонів держави, де одностайність під час голосування досягає 80 відсотків, а, бувало, й більше, на Вінниччині максимум симпатії характеризувався показником не більш як 30 відсотків. Чим це спричинено? Свої думки з цього приводу не раз висловлювали політологи, місцеві й столичні. Щоб краще розгледіти електоральну душу, залучали навіть психологів. Вони кажуть, що багато залежить від природи селянина (переважна більшість виборців мешкає у сільській місцевості). З аргументами психологів — праця біля землі робить людину мудрою, як сама природа, — теж важко не погодитися.
Здебільшого небагатослівні селяни не приймають рішення доти, доки сім разів не обміркують. Я поцікавився в одного з них, чому в інших областях так дружно виявляють симпатії на виборах? «А вас не дивує така одностайність? — почув у відповідь. — Мабуть, людей чимось засліпили. Бо поки що у нас нема того, за ким можна було б дружно податися...» Той, із ким розмовляв, не приховував: якщо пропонуватимуть гроші, не відмовиться, але все одно голосуватиме по-своєму.
У цьому, схоже, один з найбільших парадоксів вінницького електорату: його просять (умовляють) зробити одне, а він уважно слухає і... робить інше. Сповна використовує надану можливість проявити власне «я», а заразом висловити протест проти негараздів, що звалилися на його бідну голову. Хоч як потужно агітувала обласна організація НДП на останніх виборах до парламенту, а в підсумку блок «За ЄДУ» до фінішу прийшов лише четвертим... Те саме було свого часу і з виборами нинішнього Президента. Після чого за областю закріпилася слава «червоного поясу».
Час «наїздів» минув?
Прийом із виборчих технологій, коли представники одного регіону нав’язують свою думку виборцям іншого, підкріплюючи це поїздками делегацій тощо, схоже, уже не матиме такого ефекту, як раніше. Принаймні депутати Вінницької міськради начисто відкинули одну з пропозицій представників Івано-Франківська. Ті звернулися з проханням підтримати протест проти входження України до ЄЕП, бо це, на їхню думку, зашкодить нашій незалежності.
Вінницькі депутати спершу мали намір заступитися за «національні інтереси», але потім, як мовиться, передумали. Щоправда, наразили себе на дошкульну критику з боку націонал-патріотів, зате відстояли власну думку: мовляв, кожен має жити своїм розумом. До речі, за збігом обставин, саме названа область за результатами виборів подала яскравий приклад одностайності. Вінничани, як уже згадувалося вище, голосували по-своєму. А ось про те, як вони ставляться до економічних союзів, свідчать результати соцопитування, проведеного у жовтні ц. р.
74 відсотки (з 400 опитаних вінничан) вважають, що Україні потрібен такий само тип економічного розвитку, як у країнах ЄС. 71 відсоток вважає, що рівень демократії теж має бути європейський. Серед причин, що переконливо свідчать за входження до ЄС, домінують економічні, які призведуть до поліпшення життєвого рівня (60 відсотків), вільне пересування в інші країни (47 відсотків), сприяння розвитку української економіки (38 відсотків).
Ті, хто з пересторогою ставиться до входження України до ЄС, бояться масової еміграції українців за межі держави (45 відсотків), напливу до нас іноземців (38 відсотків).
Вступ нашої держави до ЄЕП підтримує 63 відсотки респондентів, при цьому 45 відсотків вважають, що Україна може одночасно інтегруватися і в ЄС, і в ЄЕП.
Пізнаєш виборця — матимеш голоси
Це опитування проводила відома компанія «Социс». Деякі політичні сили, перш ніж заручитися підтримкою в регіоні, намагаються розгледіти виборця ледь не під мікроскопом. Що ближче до перегонів, то частіше представники столиці навідуються у регіон. Зрештою, в цьому нічого дивного. Так було й раніше. Вражає інше: високий ступінь обізнаності гостей. І не лише про соціально-економічний стан області (щоб добути такі цифри, багато часу не треба). Гінці приїздять з конкретними пропозиціями щодо інвестування регіону, співпраці з зарубіжними партнерами тощо. Замовляють соціологічні дослідження.
На думку одного з політологів, тактика роботи з електоратом на наступних виборах зазнає кардинальних змін. Просто роздавати «конверти» вже ніхто не буде. Автори виборчих технологій відпрацьовують прийоми, які дадуть можливість «зазирнути в душу» конкретної людини, а тоді вже думати, як заманити її на свій бік. Щоправда, до кожної хати стежку не прокладеш, але дійти до кожного серця все-таки можна, зокрема, вміло використавши ЗМІ.
Газету — до кожної хати
Вінничани застосували свій метод розповсюдження періодичних видань: ведуть облік не окремих передплатників, а помешкань, до яких доставляється періодика. Нині на кожну квартиру чи домогосподарство припадає в середньому 1,7 примірника друкованих видань. За підсумками передплатної кампанії мають намір охопити обласними комунальними виданнями не менш як 80 відсотків помешкань.
ДЛЯ ДОВІДКИ. Вінниччина посідає п’яте місце в державі за кількістю періодичних видань на одного мешканця. У 27 районах області і самій Вінниці зареєстровано 265(!) газет і журналів. Щоправда, регулярно виходить 139. Своє місце знайшли навіть давно забуті багатотиражні газети, яких налічується 21. Що характерно, всі вони є виданнями селищних та сільських рад. Трансляцію передач здійснюють 26 теле- та 38 радіостудій. Крім того, майже кожний район подав заявку на відкриття власних телерадіокомпаній.
Серед електронних ЗМІ поширення набуває телебачення. Воно покликане заповнити інформаційний вакуум, спричинений знищенням дротового радіо (після стихії 2000 року радіоточки замовкли у 90 відсотків користувачів). На зміну «дротам» прийшло ефірне мовлення. Щоб його слухати, потрібен приймач, який живиться від електрики. Придбати його не кожному по кишені. Тим часом телевізори є у переважній більшості осель. Тому й зробили ставку на обласне ТБ. Прийнята програма розвитку телемережі передбачає встановлення низки нових телепередавачів, за допомоги яких сигнал обласного телебачення надходитиме до кожного села.
Поки влада активно розвиває телепростір, опозиційні видання, як то кажуть, не жалують її представників. Одна з таких газет, де з номера в номер можновладцям перепадає на горіхи, за тиражем вийшла на перше місце в області. Цим одразу скористалися деякі політичні сили: почали використовувати газетну трибуну для поширення своїх ідей.
Тим часом редактор згаданого опозиційного видання у виступі на форумі журналістів України «Вибори без цензури» скаржився на те, що перевіряльники свого часу в черзі стояли до редакції. А судові позови до газети стали нормою. На його думку, громада не матиме об’єктивної інформації доти, доки існуватимуть державні чи комунальні видання. З опозиціонерами час від часу вступають у полеміку газети влади. Особливо, коли знаходять відверті промахи на сторінках опозиційної преси. Кажуть, що це ознака демократії. Ось тільки читачеві за таких умов дедалі складніше відрізнити «чорне» від «білого». Незаперечно ще одне: дискусії треба вчитися. Бо часто-густо вона нагадує брудну лайку, коли безсоромно ображається гідність людини незалежно від того, ким вона є — представником влади чи пересічним громадянином...
Вінницька область.
