Василь ГУРЕЄВ:
Із досьЄ «ГУ». Василь Гуреєв. Народний депутат України по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу від блоку «За єдину Україну!». Свій шлях посадовими сходами — від економіста цеху до заступника генерального директора — починав на виробничому об’єднані «Київприлад». З 1992 року працював в уряді — був Міністром економіки, машинобудування ВПК і конверсії, двічі Міністром промислової політики України. 2002 року його обрано до парламенту. Президент Асоціації суднобудівників України, Федерації вітрильного спорту України. Заступник голови Партії промисловців та підприємців України. Одружений, має дочку.
— Василю Миколаєвичу, чому ви вирішили поміняти крісло міністра на депутатський мандат? Хіба не вистачало влади?
— Сьогодні міністр більше політична постать, аніж адміністративний керівник. Я прийшов до Верховної Ради не тому, що мені «не вистачало влади». На посаді Міністра промполітики я разом з колегами напрацював чимало проектів законів про розвиток реального сектору економіки, зокрема: авіабудівництва, сільгоспмашинобудування, металургійного комплексу тощо. Чимало практичних напрацювань з розвитку промислового комплексу країни потребують законодавчої підтримки. Наприклад, на мій погляд, сьогодні треба змістити акценти з підтримки окремих галузей на стимулювання і пожвавлення внутрішнього споживчого ринку. У законодавчому плані — тут ще непочатий край роботи.
— Вам випало працювати в уряді з п’ятьма прем’єрами —Ю. Звягільський, Є. Марчук, П. Лазаренко, В. Пустовойтенко, А. Кінах. Який етап для вас був найскладніший?
— Усі прем’єр-міністри були цікавими особами. Я із задоволенням згадую і час роботи з Юхимом Леонідовичем, коли вперше готували Програму розвитку паливно-енергетичного комплексу України. За Євгена Кириловича, хоч економіку і струшували високі темпи інфляції, був дуже гарний тандем Мінекономіки з Мінфіном. У Павлі Івановичі мене завжди дивувала його працездатність. За час прем’єрства Валерія Павловича ухвалено багато дуже важливих законів: про вільні економічні зони, пріоритетний розвиток регіонів, підтримку суднобудівної галузі, сільгоспмашинобудування тощо. Чимало гарних слів можу сказати й про роботу з Анатолієм Кириловичем: він не витає в хмарах, а орієнтується на реальний сектор економіки. А про негативні моменти не маю змоги казати: все оцінить час.
— Кого у великій політиці вважаєте своїми вчителями?
— Усіх прем’єрів, Президента України. Вчителями у політиці були й багато хто з колег: мені щастило в житті на хороших людей.
— З точки зору колишнього міністра, як оцінюєте теперішню взаємодію між парламентом і урядом?
— Ці стосунки нині дуже політизовані. Навіть у бюджетному процесі боремося іноді не за фінансовий сенс, а за збереження позиції уряду. Замість того, щоб удосконалювати проект держбюджету-2004, просто боремося за його ухвалення, нехтуючи якість. А в проекті бюджету є безліч статей, з якими незгодні промисловці та підприємці. Це, наприклад, спроби посилення оподаткування підприємств за єдиним податком, не запроваджувати підвищені норми амортвідрахувань з 2004 року, скасувати закони про пріоритетний розвиток окремих галузей, зокрема автомобілебудування, суднобудування тощо.
— До створення Партії промисловців і підприємців ви казали: «Моя партія — промисловість». А чому стали одним із керівників ПППУ?
— Мені пропонували вступити й до інших партій, наприклад, до НДП, — коли працював міністром в уряді Валерія Пустовойтенка. Але я присвятив своє життя промисловій політиці і не належав до жодної з партій. Чому я вступив саме до ПППУ? Сьогодні парламент структуровано, але майбутнє всіх партій і політичних платформ, на мій погляд, залежить від економічних механізмів, що чітко працюють. Наша партія підтримує реальний сектор економіки, бореться за робочі місця, гідну зарплату, розв’язання інших соціальних проблем.
— Ви не тільки політик, а й спортсмен — президент Федерації вітрильного спорту України. Коли прийшло це захоплення і яке місце у вашому житті посідає море і спорт?
— Я виріс на Азовському морі, в Маріуполі, вітрильним спортом займаюся з восьми років. І навіть працюючи на відповідальних посадах, намагався знаходити час вийти в море під вітрилом, взяти участь у змаганнях. Не залишаю спорт і нині — нещодавно виграв етап Кубку України. Здобув «бронзу» на відкритому чемпіонаті Росії в класі «Зоряний». Отже, в змозі ще поборотися з професіоналами у спорті, як рівний! Наступного року братиму участь у чемпіонаті світу, боротимуся за олімпійську ліцензію. Крім того, пробую себе і в тренерській роботі. Мої спортсменки Руслана Таран, Світлана Матевушева, Ганна Калініна здобули олімпійську ліцензію в класі «Інглінг», Юрій Орлов — у класі «Лейзер». Приємно відзначати, що український вітрильний спорт має високий рейтинг у світі.
— Невдовзі завершується рік, а отже, заведено окреслювати нові плани...
— Стосовно роботи — хотілося би розв’язати чимало питань в промисловості. На шляху до ВТО ми маємо зробити все заради того, щоб вітчизняна промисловість не лише витримала конкуренцію на зовнішніх ринках, а й надійно закріпилася на внутрішньому ринку. А для цього слід дуже багато працювати в законодавчому плані, поєднавши зусилля центральних органів виконавчої влади і парламенту. У вітрильному спорті — хотілося б, щоб наступний рік був вдалим для української збірної і вона здобула олімпійські медалі. А в особистому житті — головне, щоб рідні й близькі для мене люди були здорові й щасливі.
