Ще один дорогий жовтень

По-перше, ви не пригадаєте безінфляційного, а то й навіть дефляційного жовтня, бо восени ціни в Україні зростають сезонно. Найменший показник інфляції в 0,2 відсотка спостерігався 2001 року. Зазвичай це пов’язано з періодом повернення кредитів, як-то в сільському господарстві, яке пережило до того ж цього року недорід і дефіцит на зерновому ринку. Тож зростання цін у жовтні не захопило зненацька, було очікуваним.

По-друге, воно було природним через більш високу економічну кон’юнктуру. Нагадаю: жовтневий темп валового внутрішнього продукту випереджав темп відповідного періоду минулого року на 3,1 відсотка, а у промисловості — на 9! До того ж склалася дуже сприятлива макроситуація: після різкого липневого гальмування, пов’язаного з кризовими явищами в агросекторі, зростання валової доданої вартості у промисловості, торгівлі та на транспорті, по суті, відновило макродинаміку першого півріччя. У січні—жовтні, за нашими підрахунками, зростання ВВП становило 8,6 відсотка проти 4,9 — за відповідний період минулого року. Тобто прогноз, закладений у макропоказники бюджету, був перевищений в 1,8 разу.

По-третє, на зростання інфляції, поза всяким сумнівом, вплинув дисбаланс попиту і пропозиції на продовольчому ринку, на що ми вже звертали увагу («Імпортуємо майже стільки, скільки експортуємо», «ГУ» за 19 листопада ц. р.)*.

Звідси випливає ще одна причина, оскільки в першій половині жовтня уряд здебільшого відмовився від адміністративного стримування цін, яке було доволі ефективним стримуючим чинником інфляції.

Нарешті, інфляційні очікування, як завжди, підігрівала політизація бюджетного та виборчих процесів.

Про адміністративний вплив на ціни я вже казав, додам лишень, що він добре прислужився як тимчасовий превентивний засіб, зловживати яким небезпечно. Набагато ефективніші за адміністративні ринкові механізми регулювання попиту і пропозиції, що й засвідчили імпортні інтервенції зерна.

Неабияким чинником цінової стабільності була і коректна монетарна політика Нацбанку щодо нарощування ліквідності банківської системи та регулювання грошової пропозиції в обігу. Не кажучи вже про те, що стабільність гривні в жовтні не підлягала сумніву —номінальна девальвація становила лише 0, 008 відсотка. Роль фіскальної антиінфляційної греблі стовідсотково виконав чотиримільярдний профіцит (позитивне сальдо між доходами і видатками держбюджету). Додам до цього, що зростання інфляції принесе бюджету також додаткові доходи в номінальному вимірі. Як ними розпоряджатиметься уряд, багато в чому залежить від своєчасного прийняття держбюджету на наступний рік парламентом і, власне, від нього самого. Скажу лише, що уряд має достатньо ресурсів для того, щоб відповісти за багатьма своїми зобов’язаннями і перед підприємствами, і перед населенням.

Тепер згадайте: торік ми мали зростання ВВП на 4,8 відсотка за дефляції в 0,6 (зниження індексу споживчих цін). Нині повертає на те, що матимемо 7—8 відсотків зростання ВВП за інфляції в 7—8 відсотків. Для утримання якомога тривалішого економічного зростання нинішня динаміка сприятливіша за колишню. І для економіки, і для людей, зацікавлених у поліпшенні свого добробуту.

Якщо вірогідність збереження цінової траєкторії за результатами року в межах 6—7,2 відсотка зменшилася, то ще не зникла. Отже, за неї слід поборотися! На мою думку, загроза подальшого розкручування інфляції зросла, вона відчутніша за небезпеку спаду економічного зростання. Схоже на те, що відмовляючись від жорсткого адміністрування на аграрному ринку, Кабінет Міністрів прагне запобігти формуванню потенціалу аграрної інфляції, фактично відкладеної на рік виборів. Тобто частково випускає інфляційну пару. Чи розумно це, стане зрозуміло вже наприкінці місяця. Та основний ризик у тому, чи буде м’якою «посадка» на нову цінову платформу всієї економіки.

Що за таких умов варто обстоювати Нацбанку? Найперше утриматися від зміни ставки рефінансування, оскільки вона лишається позитивною — перевищує інфляцію в річному вимірі, стимулює зростання ВВП. До того ж рефінансування перетворюється на провідний інструмент регулювання грошової пропозиції відповідно до амплітуди коливань депозитів уряду в банківській системі на період тимчасового скорочення купівлі валюти у резерви. З високою долею вірогідності можна прогнозувати річне зростання валового внутрішнього продукту та інфляції до 8 відсотків. За цих умов номінально ВВП зросте приблизно до 255—257 мільярдів гривень (у бюджет закладали 247 млрд. грн.).

У листопаді доцільно дотримуватися монетарного стандарту руху грошової пропозиції в межах 1—1,5 відсотка, залежно від притоку валюти. Політика рефінансування має бути зваженою. Сподіваюсь, уряд свідомий того, що треба впровадити механізм локалізації зростання цін на хліб, аби попередити «заразний» ефект впливу на інші продукти харчування, передусім на м’ясо. Слід і надалі практикувати імпортні інтервенції зерна, сприяти зменшенню цін на нафтопродукти після скасування реєстрації експортних контрактів. Треба запобігти стрибку тарифів на житлово-комунальні послуги в районах. Зрештою, уникнути різкого одномоментного зростання видатків консолідованого бюджету принаймні до другої половини грудня. Отже, нічого страшного і неможливого.