«Допоможіть нашим дітям одержати роботу!» — з такими словами замість привітання звернулася до нас жінка похилого віку, що її зустріли, коли в’їжджали до шахтарського містечка Вахрушевого. Трохи несподіване прохання одразу визначило ступінь складності тутешніх соціальних проблем.
Кажуть, що за ціну однокімнатної квартири в Києві можна скупити все житло у Вахрушевому. Трикімнатна квартира тут коштує в ліпшому разі 100 доларів. Люди залишають рідну землю, батьківські стіни і їдуть продавати свою працю чужій державі. Молодих чоловіків 30—40 років у Вахрушевому зустрінеш рідко. Колишні шахтарі ще кілька років тому виїхали на заробітки до Москви, до сусідньої Ростовської області, а дехто із шахтарів навіть працевлаштувався на кораблях далекого плавання. Вдома залишилися дружини з дітьми та старенькі батьки з онуками. Щопонеділка вони приходять на прийом до міського голови Василя Гуменюка і бідкаються: немає вугілля, протікає дах, не вистачає грошей, немає роботи. А дехто і на чоловіка поскаржиться: мовляв, гроші для родини передає, а додому не їде; дітей не виховує, господарством не займається, квартиру не ремонтує, а може, й уже іншу сім’ю завів? Поспівчуває їм міський голова, допоможе, чим може. Але всіх проблем міська влада не розв’яже.
Гірку спадщину залишило після себе планове закриття шахт, згідно з державною програмою реструктуризації вугільної галузі. Протягом трьох років із п’яти шахт у Вахрушевому закрили одразу чотири, викинувши на вулицю більш як п’ять тисяч гірників. Хоча, за словами міського голови Василя Гуменюка, запасів вугілля вистачило б для роботи підприємств ще не на один десяток років. І якого вугілля! Навіть самі назви шахт — «Алмазна», «Садово-Хрустальська» — свідчать про те, якої високої якості видобували тут паливо, що переважно йшло на експорт. Але вирішили, що шахти безперспективні.
— У нас під ногами більш як 2 мільярди кубометрів газу метану, — розповідає Василь Григорович. — На території міста пробурено понад два десятки свердловин для виходу метану з-під землі. Вода поступово заповнює кинуті вибої і витісняє газ. Цей процес дуже важко контролювати, тому не виключено, що в один момент підземні води можуть затопити і останнє вугільне підприємство, яке поки що працює. А це збільшить і без того складні проблеми міста.
Після того, як закрили шахти, їхня комунальна сфера перейшла місцевій владі, і це за того, що коштів на її утримання і обслуговування виділено не було. У відповідності з розрахунками, для зм’якшення соціальної напруженості, створення робочих місць для гірників, які вивільнилися, необхідно 124 млн. грн., а фактично виділено лише 40 млн. грн. Переважно гроші використано для виплати заборгованості із зарплати та регресних позовів гірникам, котрі залишилися без роботи, забезпечення їх побутовим вугіллям і фактичної ліквідації підприємства. Більш як 80 млн. грн., призначених для розв’язання соціальних питань, Вахрушеве так і не доодержало.
За Міністерством палива й енергетики сьогодні числиться 280 будинків. За законом про передачу державної власності в комунальну Вахрушевский міськвиконком має прийняти 120 тис. кв. м. колишнього шахтарського житла. Але коштів на його утримання не виділено, не передбачено гроші й на ремонт водоводів, систем енергопостачання, доріг. Шість котелень міста досі без вугілля. Будинки не опалюються, і як довго триватиме така ситуація, міський голова сказати не береться. Сподівається на обіцянку Міністра Мінпаливенерго. На прохання народного депутата України Людмили Кириченко Сергій Єрмілов відвідав Вахрушеве нинішньої осені й на власні очі побачив, у якому стані перебуває шахтарське місто. Обіцяв розібратися, допомогти.
— Без допомоги держави, — констатує Василь Гуменюк, — місцеве самоврядування таких шахтарських населених пунктів, як наш, поодинці ніколи не вирішить проблем, пов’язаних із наслідками реструктуризації вугільної галузі. Власні доходи в нас становлять лише 23 відсотки. Крім утримання соціальної сфери, дуже важливим питанням для нас є створення робочих місць для гірників. Для цього було заплановано виділити майже 30 млн. грн. А виділили — нуль. Наші землі дуже багаті на природні запаси. Цінного вапняку, наприклад, вистачить років на тридцять. На ньому працюють такі «монстри» металургійної промисловості, як «Азовсталь», Маріупольський комбінат. Свого часу йшлося про створення у Вахрушевому підприємства з виробництва вапняку. Але нині кажуть — немає грошей.
Коментар народного депутата України Людмили КИРИЧЕНКО:
— Дійсно, без втручання на державному рівні вирішити проблему таких міст, як Вахрушеве, неможливо. Бо це — наслідок непродуманої державної політики у вугільній промисловості. Закриття шахт призвело до фактичного вимирання цілих міст, автоматичного знищення всієї соціальної сфери. Згідно з державною програмою реструктуризації вугільної галузі після закриття шахт необхідно було спрямувати кошти на розвиток цих регіонів, створення нових робочих місць. Але заходи цієї програми виконувалися лише на 10 відсотків.
Однак нинішній уряд багато робить для поліпшення ситуації у шахтарських регіонах. Цього року фінансування вугільної промисловості зросло вдвічі, а в бюджеті на наступний рік на розвиток вугільної галузі закладається 5 млрд. грн. Для таких міст, як Вахрушеве, Красний Луч та інших так званих депресивних територій, дуже важливою є державна програма розвитку галузі. Бо якщо працюватиме вугільна галузь — матимуть майбутнє і такі міста. На сьогодні вугільне об’єднання «Донбас-Антрацит» отримало фінансування вдвічі більше, ніж було заплановано. Ці кошти спрямовуються на відкриття нових лав, створення нових робочих місць, що означає нове життя для регіонів.
За минулих урядів виникла ідея, що вугілля дешевше купувати у Росії чи Польщі, ніж видобувати своє. Сьогодні нарешті прийшло усвідомлення того, що вугілля в Україні — єдиний власний енергоносій. І кроки уряду Віктора Януковича, закладені в програмі розвитку вугільної галузі, проекті держбюджету-2004 додають надії, що такі міста, як Вахрушеве, піднімуться з руїн.
