Школа шукає грошей

Ставлення до освіти у Грицеві, що в Шепетівському районі на Хмельниччині, завжди було особливе. Не кожне селище може похвалитися стотридцятирічною історією своєї школи. Ще в 1873 році за рішенням тодішнього міністерства освіти тут почало діяти однокласне училище, в якому навчалося сорок хлопчиків. Через п’ятнадцять років здобувало освіту вже вісімдесят «душ мужского пола». Але тяга до знань у грицівчан була така, що й цього стало замало. Тоді знайшовся гарячий патріот свого села — Микола Літвінчук, котрий (за свідченням архівних документів) у 1909 році випросив на колінах дозвіл у губернатора на фінансування та будівництво нового двокласного училища. Хочу зауважити, саме з державного бюджету свого часу було виділено кошти на навчальний заклад, під дахом якого окрім сотні хлопчиків уперше почали навчання ще й 37 дівчат. Не дивно, що вже за радянських часів саме у Грицеві з’явилася перша в районі середня школа, в якій було 650 учнів. І потім грицівчани усіляко доповнювали, розширювали, змінювали її приміщення, тулили до столітніх класів нові прибудови. Коли мало не завалилась їдальня, то ледь не методом толоки відбудували нову. Та хоч як крути, а нової і гарної школи із тих одно- і двоповерхових будиночків не зробиш. У пристосованих приміщеннях, навіть колишніх конюшнях скільки можна було тулитися? Тож і вирішили на початку дев’яностих збудувати нове, сучасне приміщення. Як розповів тодішній селищний голова Микола Власійчук, були ще й інші причини для цього. Корпуси старої школи стоять упритул до двох вікових кладовищ. Епідеміологи, медики, пожежники в один голос твердили: таке сусідство просто неприпустиме.

За роботу взялися з ентузіазмом. Аби пришвидшити справу, грицівчани завершили будівництво очисних споруд, розробили схеми каналізації всього селища. Щоб не було проблем із її водопостачанням, вирішили побудувати нову висотну башту і з’єднати всі свердловини селища. Навіть три кілометри шляху до новобудови встигли заасфальтувати. І все це тільки для того, щоб якнайшвидше здати в експлуатацію навчальний заклад. Якби й надалі все йшло такими темпами, то вже за три роки діти могли б сісти в ньому за парти. Але все завершилося лише тим, що звели стіни та перекрили другий поверх. Не вистачило трохи часу і багато грошей.

Основним замовником тоді виступало місцеве господарство села Шкарівка. Але сьогодні воно практично розпалось. І хоча до грицівської школи ходять діти з п’яти навколишніх сіл, проте в жодному не можуть і гривні виділити на її добудову. Районному бюджету теж не потягнути таку суму. Щоб завершити всі роботи, треба трохи більше двох мільйонів гривень. Ні в Шепетівці, ні в області таких грошей знайти не вдається.

— Уже десять років стіни новобудови мокнуть під дощем та снігом, — розповів нинішній директор школи Віктор Старий. — Ще трохи — почали б валитися. Ми пробували навіть просто серед людей збирати гроші. Давали, хто скільки міг. Але це виявилося справжнім мізером.

Кинулася шукати кошти і селищна рада. Але знайдених 45 тисяч гривень ледве вистачить для того, щоб купити деревину і зробити дах. А далі? Ще двісті тисяч пообіцяв народний депутат Сергій Буряк. Але й вони не вирішать проблему. Як тепер з’ясувалося, за стільки років від початку будівництва змінювався не один підрядник. У кого з них залишилась технічна документація, тепер невідомо. Отож, найпевніше, виділені кошти підуть на її поновлення. А будувати знову не буде за що.

— Завершити будівництво — це єдиний шанс у грицівчан мати школу за всі минулі 130 і майбутні роки, — переконаний Микола Власійчук. — Якщо не врятуємо те, що маємо, то й не матимемо тут її ніколи. Не знаю, в які вже двері стукати, просити і пояснювати, що без школи у селища не може бути майбутнього. Без допомоги Верховної Ради та Кабміну нам не обійтися!

Для області шкільні недобудови десяти—п’ятнадцятилітньої давності стали справжньою проблемою. Як повідомив начальник обласного управління освіти Володимир Войтенко, ще кілька років тому на Хмельниччині було понад вісімдесят таких недобудов. Тепер їх лишилася половина. І не тому, що об’єкти здали в експлуатацію. Це вдалося лише одиницям. Багато недобудов, де роботи зупинили на початковому етапі, просто анулювали. В переважній більшості це стосується саме сільських шкіл. А в деяких населених пунктах і потреба в них уже відпала. Школярі, для яких закладали нові фундаменти, вже встигли закінчити навчання і в старих приміщеннях.

Централізовано кошти на такі об’єкти практично не надходять. Сподіватися на те, що їх зможуть фінансово потягнути або місцеві господарства, або районні бюджети, теж не доводиться. І все ж навіть у такій ситуації грицівчани не здаються. Готові уклінно просити, як це робив їхній земляк століття тому, щоб школу таки добудували. Тоді держава в особі губернатора пішла назустріч подільському селу. Невже сьогодні в неї не вистачить сил зробити такий крок?

А поки що у Грицеві, як і сто тридцять років тому, першими до школи йдуть грубники. Ще з вечора вони розносять вугілля по класах. А задовго до світанку розпалюють вогонь у п’ятдесяти шести(!) шкільних грубках, щоб легше давалася наука малим грицівчанам.