Ще торік газета «Голос України» закликала наших читачів спробувати себе у віршованому змаганні: надсилати римовані рядки сатиричного змісту на сільську тему. Найкращі тоді ми обіцяли друкувати, а найнайкращі дописи нагородити. Звісно, запроваджуючи конкурс, у газеті прогнозували — листів з доробками надійде чимало. Але реалії перевершили усі сподівання. Сотні листів з віршами. Чому у редакції, власне кажучи, зраділи: нас б’ють недолугими аграрними новозмінами, спущеними з високих кабінетів («Ідуть «реформи» на селі, де були ферми — пустирі», — свідчить Анатолій Риженко з Прилук Чернігівської області), а ми міцніємо. Останньому підтвердження — рядок з твору Ігоря Кравченка, який винесено у заголовок цього матеріалу.
Разом з вами, шановні читачі, зокрема з Петром Кравчуком з села Чухелі Волочиського району Хмельницької області, ми, сміючись, зустріли й пережили парламентські вибори-2002:
У парламент депутати,
Хто з вас чорт? Як мені взнати?
Зараз ви як мати й батько.
Після виборів, як дядько.
Тещею стаєте згодом
Й знущаєтесь з мого роду.
Тому й обирали депутатів майже як в історії Володимира Колоса з Товмача Шполянського району Черкаської області про кандидата, який
Привіз до свого округу щедрі подарунки:
Ковбасу і рибні шпроти вищого гатунку.
Не відмовились охочі від такої ласки —
Скуштувати рибні шпроти й свіжої ковбаски...
...Ковбасою смакували і вмололи шпроти,
Дружно всі голосували, та не «за», а «проти».
Разом співчували Іванові, герою твору Миколи Гирмана з села Хорішки Козельщинського району Полтавської області. Він розповів про «хворобу» оновлених агроформувань, де, зазвичай, забувають (а іноді й немає чим) розрахуватися з рядовими працівниками ланів і ферм за оренду їхніх паїв. Бува, сипонув керівник восени фуражу за встановленими ним самим астрономічними цінами, а то й...
Здав Іван свій пай в оренду «щасливої» днини,
Не одержав ще й копійки, навіть і зернини.
І задумався Іванко. Аж за серце тисне...
А чи що-небудь одержить? Рак як в річці свисне...
Ще більшої актуальності набули рядки Василя Гартмана з Чернігова про прагнення окремих високопосадовців, які аж зі штанів вистрибують, так їм хочеться стрімголов будь-що інтегрувати нас до СОТ. Хай навіть задля цього доведеться пожертвувати вітчизняним агровиробництвом.
В просуванні до «европ» і у нас створили ПОП,
Ще чи й будемо в Європі, та зате уже у... ПОПі.
Народний транспортний засіб, у який нас запрягли, — «кравчучку» — згадували «незлим тихим» одразу кілька наших дописувачів. Анатолій Рябоконь із села Вербки Павлоградського району Дніпропетровської області поінформував:
Вчителі і лікарі, хто один, хто в парі,
Зранку бродять з «кравчучками» в місті на базарі.
Взамін церкви нам будують — любо подивитись,
Та вже скоро в них не буде кому помолитись.
На будинку, де висіло: «Початкова школа»
Тепер висить «Сучкин-хенд» або «Кока-Кола».
Хоча чому «незлим тихим»? І на тому спасибі, бо без «кравчучки» перли б усе на собі. А так, свідчить Тетяна Іщенко (Жмеринський район, Вінницька область), — які не які, а все ж колеса:
Від «кравчучки» до «кучмачки» —
Краще, аніж повзти рачки...
Нашим можновладцям за той рівень життя, який дає нам можливість роз’їжджати на вищезгаданих механізмах, велика подяка. Як в цьому контексті не згадати ще одну добірку Анатолія Риженка, де він дає пояснення терміну «еліта», який в нашій країні набув і негативного змісту:
Запах вчують лиш помиїв —
Вивертають зразу шиї.
І найперші — до корита!...
Ось тому вони — еліта!
Як каже відомий політик: маємо те, що маємо...
Від автора. Тепер, власне, до нагороджень. До редакції надійшло немало правдивих, змістовних, гідних вшанування рядків. Тому ми вирішили не поділяти дописувачів на переможців і переможених. Преміювати передплатою на шість місяців 2004 року всіх учасників змагання, чиї рядки з’являлися впродовж цього періоду на шпальтах «Голосу України». Ми просимо наших конкурсантів до кінця листопада на адресу редакції (зазначивши на конверті: «Село: конкурс») надіслати заповнений абонемент на передплату «Голосу України». При цьому треба також вказати, у якому номері ваш твір було надруковано. Можливий варіант: Ви вже передплатили нашу газету. Тоді переадресуйте право отримувати «Голос» своїм родичам або знайомим — непоганий, погодьтеся, подарунок до Нового Року.
І ще. На цьому конкурс не закінчується. Надсилайте нові куплети сатиричного змісту про життя-буття на селі. Найкращі обов’язково надрукуємо.
