Запланований розвиток бюджетного процесу уповільнився через тривале узгодження статей проекту відповідного закону перед розглядом у другому читанні. Якщо перед першим читанням законопроекту зволікав профільний комітет ВР, то перед другим — уже уряд. Добре, якщо це піде на користь і до першого грудня ми таки одержимо якісний фінансовий документ року. У радника Голови Нацбанку з питань макроекономіки Валерія Литвицького щодо цього чимало сумнівів.

— Валерію Олексійовичу, не задовольняє загальне враження від підготовленого до другого читання законопроекту чи якісь окремі деталі?

— Звичайно, в дечому бюджет поліпшено, але загальне враження формується із деталей, тож одне від іншого відокремлювати не можна. Загалом склалося враження, що за кожним поступальним рухом уперед зроблено крок назад. І, як ви розумієте, це аж ніяк не хода снайпера, котрий прямує на ціль. Збільшили розмір номінального валового внутрішнього продукту — добре. Однак за рахунок збільшення інфляції. Адже поки що ніхто не знає, чим обернеться середньорічне збільшення індексу споживчих цін на 6,7 відсотка у грудні наступного року проти грудня нинішнього. Впевнений, матимемо сюрпризи. Номінальний ВВП, по суті, збільшили завдяки ціновій корекції, а не поліпшенню прогнозу зростання виробництва товарів і послуг, життєвих благ. Прогноз зростання ВВП (4,8 відсотка) залишився такий само, як і раніше. А де оптимістичніший прогноз зростання ВВП, який обіцяли закласти у макропоказники бюджету? Запропоновано інерційний прогноз росту — за рахунок більш високої номінальної бази зростання ВВП і песимістичнішого сценарію зростання цін.

Натискати на зростання цін — небезпечно. Перша думка, що виникає в цьому разі: а чи справді ми зробили належні висновки з липневої кризи на продовольчому ринку? Нас запевнили, що всі уроки враховано, тоді навіщо підвищувати прогнозний рівень інфляції?

— Що означає вилка валютного курсу 5,38 — 5,42 гривні за долар США? Якось не віриться, що за нею можна судити про потенційне зростання інфляції.

— Зрозуміло, не віриться: вона нічого не каже щодо цього ані виробникам, ані споживачам. До того ж держбюджет прораховують за однією версією, так за якою саме його прорахують у даному разі? Ми вже говорили з вами про те, що бажано за тією, котра свідчить про силу національної грошової одиниці.

На жаль, і чимало інших принципово важливих рішень залишають подвійне враження. Приміром, диференціація наближення до прожиткового мінімуму за категоріями населення — цілком з’ясовна, натомість не зрозуміло, навіщо так відчутно відхилятися від орієнтира мінімальної заробітної плати? А коли припускали, що таке відхилення можливе, то не треба було породжувати сподівання. Не будуйте ілюзій, і не розчаруєтеся — чи треба давати привід людям так думати?! Адже йдеться про розширення споживчого попиту, аж ніяк не про другорядне. Ви скажете, споживчий попит можна розширювати і за рахунок скорочення податків — згоден.

От уже і розроблено механізм компенсації боргів із дебетового сальдо ПДВ із бюджету, ймовірно акції підприємств зростуть у ціні, але ж оптимізації ПДВ і податку на прибуток не відбулося, законів щодо зниження цих ставок немає. А оскільки держбюджет може бути проголосовано на старій податковій основі, у поєднанні з відмиранням численних пільг це посилює податковий тиск на платників.

Безперечно вірне рішення із встановленням нульової ставки ПДВ на імпорт газу не розв’язує, а лише відтіняє гостроту проблеми з оптимізацією цього податку та рентних платежів за використання ресурсів. Прямо скажемо, уряд зайвий раз підтвердив, що оптимізувати витрати (якісь зменшити, якісь збільшити) за нереформованого бюджетного сектору напередодні президентських виборів просто несерйозно. Це не вдалося попередньому і виявилося не під силу нинішньому складові уряду. Кожен по-своєму, але вони наражалися на одну й ту саму стіну, що обмежує зростання витрат. А коли не можна модернізувати витрати, тоді важко погодитися зі зменшенням податків без певного скорочення доходів. Адже на держбюджет не можна дивитися, як на Венеру Мілоську — з абстрактним благоговінням, слід дивитися, як на жінку, котру цінуєш. Тоді не буде некоректного тиску, шантажу: хочете помірних податкових ставок, віддавайте пільги або голосуйте за скорочення видатків.

Утім, і пільги не віддають. Це вам підтвердять автомобілісти. Добре ще, вдалося владнати ці питання з аграріями, малим бізнесом, добре, що скасували податок з обмінних операцій на готівковому ринку і погано, що залишили півторавідсотковий податок на безготівкові операції: у кінцевому підсумку його заплатить клієнт банку, в якому на півтора відсотка подорожчають послуги.

Знову-таки не знаю радіти тому фактові, що з Нацбанку зняли кілька сотень мільйонів додаткових доходів, чи засмучуватися. Адже якби уряд вдався до повернення реструктуризованого боргу перед Нацбанком, держбюджет міг би одержати більше грошей у вигляді додаткових доходів.

— Мені здається, ПДВ — найуразливіше місце в законопроекті...

— На це вказує чимало чинників і найпомітніший — небажання акцентувати увагу на скороченні недоїмки в бюджет із сплати податків. Не звучить ця тема у фінансовій партитурі, й годі! Незважаючи на те, що вона є істотним ресурсом збільшення доходної частини бюджету. Заважає адміністративний раж, бажання обмежити фінансове становище власника. Та й з поверненням ПДВ поки що немає належного рішення. Адже повідомлення про запровадження спецрахунків із ПДВ, що промайнуло в пресі, свідчить не більше ніж про один із варіантів російського Мінфіну, запозичений у болгарських фінансистів, котрі працювали в супержорстких макроекономічних умовах. Нинішній стан законопроекту відбиває, як і раніше, перспективи нарощування виробниками недоїмки з ПДВ та її недовідшкодування з боку бюджету. Далі — зрозуміло: або амністія, або реструктуризація, або й те, й те, разом узяте. І знову торг: ми вам амністуємо недоїмку, ви нам — подовжуєте термін повернення. Але ж торг у таких питаннях не доречний!

Від приватизації бюджет теж може одержати і три мільярди гривень, тим паче що ці надходження не зв’язані з інфляційним фінансуванням, а парламентська більшість може й переглянути списки об’єктів, які не підлягають приватизації.

— І про дефіцит, будь ласка...

— Дефіцит збільшився. Але не настільки, щоб він стимулював структурні реформи, компенсував зниження якихось податків і тим паче зростання споживчого попиту. Цього немає. Однак сам по собі дефіцит бюджету в період економічного зростання, яке, зрозуміло, не вічне, може бути доречний. Адже питання полягає не в тому, є він чи його немає, а в тім, за рахунок яких коштів він фінансується, якою мірою відповідає амбіціям економічного зростання та розвитку суспільства.

— Законопроект дає відповідь на це запитання?

— Я думаю, що замовчує.