Тривожні симптоми

Здійснилося. Якщо позаминулого тижня у ЗМІ лише прошелестіла чутка про «підняття вниз» мінімальної зарплати, то минулого — кабінет Віктора Януковича офіційно запропонував Верховній Раді обмежити рівень мінімальної заробітної плати в бюджеті 2004 року 205-ма, а не 237-ма гривнями, як давно вже наполягають депутати. Щоправда, пігулку міністри при цьому підсолодили в тому сенсі, що коли пропозицію буде прийнято, то ієрархія тарифної сітки не порушиться. Отже, буде дотримано соціальної справедливості, і шкільний сторож одержуватиме все-таки трохи менше, ніж учитель з багаторічним стажем.

Але від цього бюджетникам, та й усім, чия зарплата не дотягує до офіційного прожиткового рівня в 365 гривень, нітрохи не легше. Адже гряде небувале за останні роки підвищення цін на м’ясомолочні продукти, про що заявили минулого тижня аналітики —економісти з Національної академії наук України. Бо селяни вирізають худобу через гостру нестачу фуражу.

Втім, наша газета вже не раз у тижневих оглядах прогнозувала такий розвиток подій. Але наші прогнози коливалися в розмірі 150—180 відсотків. А вчені пророкують зростання цін на м’ясо вроздробі на 250—300 відсотків, до 45—50 гривень за кілограм. 

Звісно, пропозиція Кабміну затягти зарплатні пояси виникла не від доброго життя. Навіть побіжного погляду достатньо, щоб переконатися: заявлене КМ надоптимістичне зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) за 2003 рік з 6 до 7,9 відсотка (з 247 до 255,6 мільярда гривень) коригується з більш ніж песимістичним показником очікуваної інфляції. Замість раніше заявлених 5,7—5,9 відсотка річних вона, як днями попередив кабінет Януковича, дасть 6,7 відсотка. Очевидно, що вітчизняний ВВП має тенденцію інфляційного зростання.

Хоч як дивно, але при цьому, за твердженням Нацбанку, кількість гривень в обігу не збільшилася, а навпаки, за минулий тиждень навіть зменшилася, приблизно на 300—400 мільйонів. Але у вітчизняній економіці такі фортелі ні в кого не викликають подиву. Спостерігачі давно вже відзначають її здатність (якщо судити за офіційними показниками) миттєво реагувати цифрою на командно-адміністративні окрики.

Варто було позаминулого тижня главі Нацбанку Сергію Тігіпку пригрозити міняйлам запровадженням обов’язкової до виконання не більш ніж 5-відсоткової маржі, як за минулі сім днів зупинилося, здавалося, до того нестримне курсове зростання продажу наявного долара в обмінних пунктах. І навіть повернулося до попередніх значень. Якщо минулого понеділка міняйли ще вимагали за долар 5 гривень 47 копійок, то в п’ятницю вони погоджувалися його продавати вже за 5,38—5,39 гривні.

Питання в іншому, чи треба його купувати взагалі? Адже в усьому світі попит на долар США продовжує падати. Можливо, любителям зберігати свої заощадження у ВКВ саме на часі перейти на євро. Однак ажіотажу навколо цієї валюти в нас традиційно не спостерігається. Громадяни незалежної України не страждають адекватною реакцією на фінансові кульбіти, що викидаються за межами рідної батьківщини світовим валютним ринком.

Пояснювати таке поводження українців хутірським менталітетом, як це роблять доморослі політологи, більш ніж наївно. Як на мене, таке поводження рідних співгромадян пояснюється винятково тим, що наша країна, як і раніше, залишається на задвірках світової економіки, на що вони інтуїтивно і реагують. А консервують цю позицію і вітчизняні керманичі від економіки, і доброзичливці з-за бугра.

Одні з них — офіційна делегація UCTE (європейське об’єднання з координації та передавання електроенергії) — на чолі з генеральним секретарем паном М. Біалом відвідала Київ минулого тижня на запрошення Міністра палива й енергетики України Сергія Єрмілова. І хоча, за одними даними, сам міністр з понеділка відбув у триденну відпустку, а за іншими —геть навпаки, її перервав, щоб зустріч відбулася, на його запевнення, на переговорах ішлося про якнайшвидше об’єднання єдиної енергосистеми України з Європою. З чим пан М. Біал висловив цілковиту згоду і задоволення.

Слово честі, після таких повідомлень не знаєш, чи то плакати, чи то сміятися. Скоріше, все-таки плакати. Адже за останнє десятиліття енергосистема України прийшла фактично в аварійний стан. Наша генерація на 96 відсотків виробила свій ресурс. Понад 60 відсотків енергоблоків теплових електростанцій вже не підлягають відновленню. Їх уже сьогодні треба будувати заново. Рятують АЕС. Поки що рятують. Бо через п’ять-шість років Європа зажадає зупинки атомних енергоблоків, що відпрацювали розрахунковий тридцятирічний термін. І пан М. Біал це добре знає, як і пан Єрмілов. Отже, пересічному українцеві вже найближчими роками, — якщо об’єднання енергосистем відбудеться «якнайшвидше», — доведеться платити за світло у своєму будинку європейським енергетикам. Мало того, що за такого розвитку подій набагато подорожчає кіловат-година, але відплив платежів за кордон запросто може призвести до ліквідації української електроенергетики взагалі. Однак, поживемо — побачимо...