Біатлон. Попереду спортивна зима. І наші найбільші сподівання, за традицією, пов’язані з біатлоном, де маємо міцні позиції. З одним із найсильніших представників цього захопливого виду спорту, 26-річним Андрієм Дериземлею (переможцем і призером етапів Кубка світу, літнього чемпіонату світу, чемпіоном Європи та Універсіади) вдалося поспілкуватися напередодні відльоту збірної України до Фінляндії на тренувальний збір перед етапами Кубка світу.
— Біатлон досить специфічний вид. І його герої не на такій видноті, як, скажімо, футболісти. Тому розкажіть, будь ласка, про себе...
— Маю досить звичну біографію. Родом я з Сумщини, але школу закінчував у Чернігові. Потім — Чернігівський державний педуніверситет, факультет фізвиховання. Тепер навчаюся у Національній академії внутрішніх справ у Києві.
— Чому саме біатлон, а не футбол, хокей, карате? Самі обрали заняття для себе чи батьки так вирішили?
— У моєму рідному селищі відкрилося одночасно дві секції — з боротьби та біатлону. Особливого вибору, як бачите, не було. Але мені якось одразу більше сподобався біатлон. І не зраджував йому ніколи.
— Яким бачите майбутнє біатлону в Україні?
— По-перше, вважаю його достатньо видовищним і захопливим видом спорту. Хоча місця змагань не завжди доступні широкому загалу, бо проводяться у невеликих курортних містечках, де є сніг. Тому масовості серед глядачів не передбачено. Але на допомогу приходить телебачення. Стосовно популярності біатлону в нашій країні, то ним захоплюється чимало людей. Як мені відомо, на чернігівській базі бажаючих не бракує, її відвідує багато дітлахів. Інша річ — обмежені фінансові можливості тих, хто тренується. Але, попри все, я особисто вірю в перспективне майбутнє біатлону в Україні.
— Цікаво, про що думаєте на дистанції?
— Насамперед намагаюся бути максимально зібраним і зосередженим. Звісно, розмірковую подумки, як ту дистанцію пройти. А іноді пісня якась у голові крутиться...
— А тепер про актуальне — допінг...
— Ніхто в нашій команді заборонених препаратів не застосовує. Тому різні проби нам, як я кажу, не страшні. До речі, нинішнього року я вже кілька разів проходив допінг-контроль. Інша річ, коли препарат не значився у “чорному списку”, аж раптом його заборонили. Тоді біда...
— Які травми характерні для біатлоністів?
— Мене поки що Бог милував від ушкоджень. Але вони трапляються у біатлоністів. Це травми спини, поперека, суглобів. Хоча професіональний спорт здоров’я не поліпшує. Для цього є фізкультура.
— Чи забобонні ви?
— Загалом ні. Скажіть, якщо чорний кіт дорогу перейшов, то що, через це дорогою не ходити?
— Яке ваше ставлення до слави? Чи хотіли, щоб вас на вулиці впізнавали?
— Гадаю, що кожній нормальній людині таке подобається. Приємно, коли в Чернігові йдеш вулицею і чуєш: “О, Дериземля, Дериземля!”. Але робити культ із цього не варто. Як дружив із хлопцями, так і підтримуємо стосунки. Для мене нічого не змінюється.
— Які ще види спорту вам до вподоби?
— Залюбки граю у футбол. Узагалі мені до душі ігрові види — волейбол, баскетбол. А на гірських лижах ми катаємося тільки на зборах (самим з’їздити часу не вистачає).
— То у ваших руках була тільки спортивна гвинтівка?
— Ходив одного разу на полювання. Але трофеїв не добув — шкода живність. Та якби довелося, то влучив би у звіра (усміхається).
— А яке ваше життя поза спортом?
— Досить звичайне. Цього року одружився, тепер я людина сімейна. Але все одно змушений більшість часу проводити на зборах, змаганнях.
— Ви мешкаєте в Чернігові. А до столиці перебратися не збираєтеся?
— У Чернігові маю умови для підготовки. Хоча місцева база поступово, на жаль, занепадає. А в Києві потрібне насамперед житло. Для того, щоб його отримати, треба вигравати олімпіаду. Отже, стимул є.
— Які ваші найзаповітніші мрії?
— Найближчі — перемогти на чемпіонаті світу і на олімпійських іграх. Таких планів не приховую. А ще мрію про дочку і сина. Неодмінно.
