У листопаді низка інформаційних агентств знову звернула увагу на суперечності в поглядах головного енергетичного відомства країни — Мінпаливенерго — і головного транзитера нафти —АТ “Укртранснафта”.
Після підписання у квітні цього року угоди між “Укртранснафтою”, “Транснефтью” (Росія) і ТНК—ВР, що передбачала транспортування 9 мільйонів тонн нафти на рік за російською схемою, проти рішуче виступили і в “Укртранснафті”, і деякі члени уряду, відповідальні за питання паливно-енергетичного комплексу. Задовго до появи техніко-економічного обгрунтування російської схеми вони побачили в реверсній схемі загрозу економічним і геополітичним інтересам України. Зазначу тільки: відмова від первісної схеми не дасть змогу Україні скористатися повною мірою перевагою свого географічного положення — зокрема, знизити сумарний тариф транспортування каспійської нафти до Європи. Вже підраховано, що прокачування нафти за маршрутом Баку—Супса—Одеса—Броди—Адамова Застава—Гданськ дає можливість заощаджувати порівняно з іншими маршрутами на кожній тонні 10—15 доларів. У світлі перманентного зростання цін на світову нафту важко переоцінити цей чинник для України.
У середині серпня виконавчий директор ТНК Герман Хан інформує Леоніда Кучму, що міністр палива і енергетики в числі інших “усіляко затягує прийняття остаточного рішення з даного питання”. Реакція Сергія Єрмилова була природна: він розцінив звернення російського бізнесмена як втручання у внутрішні справи сусідньої держави і визнав неймовірною ситуацію, коли приватна компанія має право ставити ультиматуми урядам європейських країн. Реакції росіян не було, бо зміна структури управління в АТ “Укртатнафта” і багатозначний посадовий “реверс” для голови правління АТ Олександра Тодійчука (основного прихильника транспортування каспійської нафти за первісною схемою з Одеси до Бродів) до того часу вже відбулася — він став нехай і президентом, однак екс-головою правління: за його ж словами, тільки з представницькими функціями.
ТНК стала наполегливішою. На початку жовтня деякі члени наглядової ради ВАТ “Укртранснафта”, в тому числі представники “Нафтогазу України”, уже схилилися до пропозиції російської компанії ТНК—ВР надати в кредит технологічну нафту сорту URALS (обсягом 380—420 тис. тонн) для заповнення нафтопроводу “Одеса—Броди”. Проти виступили представники адміністрації Президента, Кабінету Міністрів і СНБОУ. У якій ще країні можливо, щоб державна компанія, що фактично має підкорятися урядовим постановам, активно стала на захист інтересів приватної іноземної компанії? І хоча, за словами члена Комітету ВР з питань ПЕК, ядерної політики і ядерної безпеки Олександра Гудими, такого роду рішення не входять до компетенції “Укртранснафти”, цю “подію” можна розцінювати як бажання ТНК “обійти” уряд у вирішенні даного питання не зовсім коректним способом.
Вочевидь, що сьогодні вся відповідальність за політику “Укртранснафти” переходить до рук її нинішнього директора Станіслава Василенка. З другого боку, він — аж ніяк не єдиний засіб, з допомогою якого ТНК може схилити керівництво України до прийняття реверсної схеми використання трубопроводу. Після того, як стало зрозуміло, що Кабмін не є прихильником швидких рішень, ТНК вирішила на початку жовтня поставити нашому уряду ще один ультиматум: або вітчизняна влада до 8 жовтня приймає рішення по трубопроводу на користь російських бізнесменів, або компанія відмовляється від постачань нафти для заповнення труби. Однак український уряд знову не відреагував, проте ТНК не зважилася розривати договори з Україною.
Вочевидь, що, наштовхнувшись на протидію своїм цілям з боку української влади, росіяни почали активно шукати обхідні шляхи для реалізації своїх намірів. З огляду на велику зацікавленість ТНК реверсною схемою і те, що її дії поки що заходять у глухий кут, можна припустити, що компанія і партнери шукають нових шляхів виходу. Тож українському урядові слід очікувати на чергові сюрпризи.
