Симпатичну телеведучу на УТ-1 Світлану Макаренко багато телеглядачів добре пам’ятає. Понад двадцять років вона працювала на найвідповідальнішому посту колишнього Держтелерадіо — головній редакції інформації. Про те, як стала парламентським тележурналістом, розповідає:
— Я бачила, що чимало телеканалів наче змагалися, хто краще “створить” негативний образ Верховної Ради. І душа моя протестувала. Як професіонал, розуміла, що окремі телеоператори буквально “полюють” за народними депутатами, а режисери із задоволенням смакують “упольованим зображенням”. Мене це ображало і злило.
Отож у парламент Світлана Макаренко прийшла настроєна по-бойовому. На той час у Верховній Раді вже працював відомий журналіст Микола Орловський. Було це у січні 1999 року. А вже у березні на УТ-1 почала регулярно виходити програма “Щоденник сесії”. Той, хто знає, що таке тележурналістика, може не повірити. Але так було.
Починали з кімнати, двох стільців і стола.
— Тепер, — каже директор дирекції телерадіопрограм Верховної Ради Микола Орловський, — за технічним оснащенням ми не поступаємося сучасним студіям. І не тому, що ми багаті. Ні, адже ми на бюджеті. А тому, що з перших кроків вирішили: з’являться гроші, купуємо тільки першокласне. Хай це буде одна телекамера, але новітнього зразка. Так поступово й облаштувалися.
Найбільшим здобутком ветерани вважають те, що склався професіональний колектив парламентських тележурналістів. Хоча труднощі тут були великі. Адже “акул пера” розібрали комерційні ЗМІ. Залучали молодих, недосвідчених і навчали.
Забезпечують ефір провідні професії: журналіст, режисер, телеоператор. Але всі 18 штатних працівників об’єднані одним прагненням: вивести парламентське телебачення України на міжнародний рівень. Це і ветерани — режисер Любов Чабаненко, відповідальний секретар Тетяна Олексієнко, телеоператор Володимир Пелешко, і молодша плеяда журналістів, редакторів, відеоінженерів — Світлана Глушенок, Наталя Андрощук, Людмила Горицька, Андрій Михайлик, Олена Абламська, Владислав Звєрев, Ігор Шобор, Антон Голінько та їхні колеги.
Нині понад 50 країн мають своє парламентське радіо і телебачення. Одержали ліцензію під символічним тисячним номером і тележурналісти Верховної Ради.
— Сьогодні, — каже Микола Орловський, — наші зусилля скеровані на те, щоб канал запрацював у другому кварталі наступного року. Всі угоди на його технічне завершення укладено. Журналісти також готуються до роботи в умовах довготривалих прямих трансляцій. Адже головна мета — транслювати парламентське життя без редагування, купюр і ні від кого не залежати.
— Тоді наші громадяни переконаються, — додає Світлана Макаренко, — що Верховна Рада — це не тільки сесійний зал, де відбуваються пленарні засідання. Адже основна законодавча робота ведеться у профільних комітетах. Туди надходять законопроекти, здебільшого вирішується їхня доля із залученням численних експертів, з висновками фахівців різних профілів, на обговореннях за “круглим столом”, семінарах тощо. А в сесійному залі народний депутат може й не виступати.
Наш телеглядач ще не звик до такого сприйняття законотворчої діяльності, але з появою прямих трансляцій пленарних засідань Верховної Ради, засідань профільних комітетів, прес-конференцій, міжнародних парламентських зустрічей тощо парламентське життя постане, за образним висловом, як на долоні, і кожен матиме можливість брати в ньому участь.
“Голос України” вітає колег з першим ювілеєм. Творчої наснаги, енергії та доброго здоров’я.
