— У вас ростуть син і дочка. Ви їх однаково виховуєте?
— Ні. Але дитячий садок і школа, надто початкова, сприймають кожну дитину — хлопчика, дівчинку —однаково. І це справжнє лихо, помилка і, якщо хочете, злочин. У нас, як на мене, немає теорії виховання чоловіка і жінки.
(Із бесіди автора з російським письменником Володимиром КрупІним).
Письменник має рацію. У колишній радянській, а тепер у вітчизняній психології бракує відповідних досліджень. У дитсадку, початковій школі про стать навіть не згадують. Кажуть узагальнено — «діти». Дослідники ніби і прогресивні люди, а пишуть про рівність чоловічої і жіночої статі, часто нехтуючи їх специфіку. А можливо, починати слід з того, що до дитячого садка, на прогулянку, в гості на дівчаток треба надягати не штанці, а спідничку, платтячко. По-іншому варто й готувати їх до життя, інші іграшки купувати. Ляльок у дівчинки має бути багато: одна каже «мама», інша заплющує очі, а котрась «уміє» плакати.
Інстинкт материнства виявляється уже в дошкільному віці. Дівчатка, якщо їх навчити, охоче шиють вбрання для ляльок, лагідно з ними розмовляють, співають колискові пісні. Вдома доглядають кішечку, собачку, годують їх.
В одному з дитячих садків Запоріжжя вихователька поділилася зі мною своїми міркуваннями: ставлення до шлюбу слід виховувати, починаючи з 5—6 років.
Останніми роками спостерігаємо чоловічий тип дівчини, агресивний тип жінки. Вона, обираючи супутника життя, звертає увагу на чоловіка-дитину, яким керуватиме.
Випадок із життя. Один чоловік якось зустрів свого товариша дитячих років:
— Як діти, дружина? — Дітей немає, не захотіла народжувати. Можна сказати, немає і дружини. — А хто є? — Є емансипе — вільна від усіх обов’язків, від забобонів.
Але розлучатися з нею не хоче.
Процитую лист, що надійшов до редакції газети «Освіта України» (певний час я суміщала роботу психолога і журналіста): «Традиційно чоловічі професії жінки вже відібрали. Роблять замах на чоловічі види спорту. Монополію порушено й у традиційно чоловічих вадах. Жінки п’ють, палять, лихословлять, а в бійках нерідко відзначаються такою жорстокістю, що страшно стає за майбутнє. Найсумніше те, що все це робиться на очах у дітей».
Наслідки боротьби за емансипацію жінок-феміністок виявилися непередбачувані: вони боляче вдарили не лише по чоловіках, а й по самій жінці. Ніби і домоглися рівноправ’я, але навіщо? Якщо від того всім погано.