Територією Вінниччини проходить майже 200 кілометрів державного кордону з Молдовою. Більша його ділянка пролягла по середині Дністра, решта — на суші. Охорону несуть воїни місцевого прикордонного загону. У процесі реформування Прикордонних військ України у Державну прикордонну службу відбулося ряд структурних змін. Зокрема, у відання названого загону увійшла частина кордону в Одеській області. Тож хлопці у зелених кашкетах з Могилів-Подільського прикордонного загону тепер охороняють південні рубежі держави на відстані 258 кілометрів.
У місті також діють два міжнародні митні пункти пропуску: залізничний і автомобільний. Ознайомитися з життям-буттям прикордонників і роботою митників, а також дізнатися про те, як вони співпрацюють з органами місцевої влади — таку мету ставили перед собою учасники Днів газети «Голос України», висадивши тут свій журналістський «десант». Наші співрозмовники - голова районної держадміністрації Анатолій Германюк, його заступник Василь Ткач, голова районної ради Андрій Онищук, міський голова Петро Бровко і його заступник Іван Гольовський, а також начальник відділу внутрішньої політики Тетяна Фоменко — приємно здивували тим, що, на їхню думку, у прикордонників нині проблем менше, ніж у цивільних. Влада, трудові колективи співпрацюють з ними, як добрі сусіди. А взаємодопомога й підтримка стали нормою життя. Згодом те саме почули з уст командира прикордонного загону полковника Валерія Греська. Він особливо вдячний керівникам міста за те, що у такий складний час прикордонники протягом двох останніх років отримали 120 квартир.
Лінія кордону, без перебільшення, проходить через усі сфери життя регіону.
Місце мітингів — міст
Автомобільний міст через Дністер, за словами міського голови Петра Бровка, час від часу стає мостом Вавілонського стовпотворіння. Будь-які зміни у законодавстві щодо переміщення продуктів харчування, особливо овочів і фруктів, одразу ж супроводжуються пожвавленням на кордоні. Річ у тім, що для місцевих мешканців діє спрощений режим пропуску: щоб потрапити в сусідню державу, достатньо лише пред’явити паспорт. Так само і в молдованів. За таких умов дуже вигідно займатися торгівлею. Саме це й робить значна частина тих, хто мешкає у прикордонних населених пунктах, і на лівому, і на правому березі Дністра.
Особливо жваво її ведуть, починаючи з ранньої весни. Зелена цибуля, капуста, огірки, помідори — все це у сусідів з’являється раніше, ніж у нас. Тому й поспішають продати вирощене українцям. Найпростіша схема переправляння товару виглядає так: на молдовському березі зупиняється автомобіль-рефрижератор з товаром, який уже чекають на українському березі. До роботи приступають «човники», які працюють у поті чола: щоразу перевозять таку кількість, яку дозволено, як кажуть, в одні руки. Норми невеликі, тому й стараються перевізники. Якщо є попит, чому б не повторити процедуру вдруге, втретє, вдесяте... Бити ноги не шкода, бо є заради чого. Протягом дня (або ночі) можна заробити навіть сто гривень. Здавалось би, встановлені норми не порушуються, тобто чинне законодавство дотримується. Хоча насправді несплата митних зборів очевидна.
Йдеться не лише про овочі, фрукти, ягоди. Як тільки в одній із країн хитнеться ціновий маятник, ситуація повторюється. У такій катавасії, коли людський потік не припиняється зранку й до... ранку, мимоволі виникають непорозуміння з митниками й прикордонниками. Тоді міський голова змушений виконувати роль третейського судді. Та навіть не в цьому, на його думку, найбільша проблема. «Швидкі» гроші, каже співрозмовник, відбивають у людей бажання працювати на підприємствах. Неспроста на найбільших з них — машинобудівному й приладобудівному заводах — нині існують вакансії.
Вчитися краще на чужих помилках
Андрій Онищук, голова районної ради, вважає, що треба добре бути обізнаним про те, що робиться у сусідів. Бо можна почерпнути чимало корисної інформації. Зокрема, що стосується одного з наболілих для нас питань — адміністративно-територіальної реформи. У Молдові, каже А. Онищук, така реформа не пішла. Андрій Григорович знає про це від своїх колег з правого берега Дністра. Часто спілкується з ними. Тому оперує конкретними цифрами й фактами.
Із 36 колишніх районів молдовани створили 9 повітів. А тепер знову повертаються до старого. Чому? На думку співрозмовника, одна з причин у незадовільній інфраструктурі. Найперше — відсутності добротних доріг і надійного транспортного сполучення. Людям непросто стало добиратися до повітових міст. До слова кажучи, у нас із цим ситуація не краща. Тому, переконаний А. Онищук, без попереднього розв’язання конкретних проблем, які найбільше хвилюють людей, реформу розпочинати не можна. Обговорили ми і проблеми програми «Шкільний автобус».
А. Онищук повідомив що, депутати райради здивовані вартістю транспорту — 150 тисяч гривень(!) за один шкільний автобус. Кошти братимуть з освітянського бюджету. За такою ціною навіть одну транспортну одиницю складно буде купити, продовжує голова ради.
Депутати з Могилів-Подільського району підказують урядовцям конкретний вихід із ситуації. Пасажирський мікроавтобус «ГАЗель», каже А. Онищук, коштує набагато дешевше — приблизно 40 тисяч гривень. Така машина комфортніша й економічніша порівняно з автобусами, що пропонують освітянам. Здавалося б, для вирішення проблеми потрібно не багато: змінити мінімальну ціну й марку авто. Втім, могилівчани не впевнені, що до них дослухаються. Переконувати чиновників — справа дуже невдячна...
Ще одна пропозиція стосувалася надання сільським головам реальних важелів впливу на збирання податків. У даний час керівник територіальної громади може лише контролювати цей процес: повідомити прокурора району чи голову районної податкової адміністрації про тих, хто не сплачує податки, оприлюднити такі факти на сесії чи в засобах інформації. Так передбачено чинним законодавством.
Практика ж засвідчує, що така форма малоефективна. Сільський голова, як керівник територіальної громади, повинен мати реальний вплив на всі підприємства й організації, що знаходяться на його території. Для названого району виконання місцевого бюджету важливе ще й тому, що він є дотаційний, тому кожна бюджетна гривня тут, як кажуть, на вагу золота.
Сусіди-молдовани, пояснив А. Онищук, виявили більше кмітливості. Вони ввели при сільських радах посади податкових агентів. Ті обізнані з усім, хто якою справою займається. Ходять від хати до хати, нагадують про сплату податків. А потім доповідають податківцям.
Два прикордонники на один кілометр рубежу
Пильність вартових Могилів-Подільського прикордонного загону журналісти мимоволі перевірили на собі, коли ненадовго залишили автомобіль неподалік від берега Дністра. Поруч не було жодної живої душі. Але невдовзі біля машини з’явилися два воїни в зелених кашкетах. Обидва служать за контрактом, мають посади прикордонних інспекторів. Яким чином довідалися про візит «чужих»? Місцеві жителі передали про це на заставу.
У кожному селі, що вздовж лінії кордону, створено громадські формування з допомоги прикордонникам. Отож поки ми піднімалися на круту гору, щоб побачити скельний монастир, пам’ятку архітектури одинадцятого століття, на заставу вже передали інформацію про автомобіль з київськими номерами.
Майже 70 відсотків особового складу цього прикордонного загону служать за контрактом. На платню і харчування не скаржаться. Кажуть, все залежить від командира загону. Він, полковник Валерій Гресько, ще й добрий господар. На кордоні служить майже 30 років. Закінчив Військову Академію імені Фрунзе. Охороняв рубежі колишнього Союзу. З часу набуття Україною незалежності повернувся додому. Нагороджений відзнакою «За мужність в охороні державного кордону». Його фото занесено на Дошку пошани Прикордонних військ України.
Полковник розповів, що прикордонники переживають період реформ. У квітні нинішнього року прийнято Закон «Про державну прикордонну службу України». Тим самим Прикордонні війська реформовано у Державну прикордонну службу. Все робиться з метою адаптації форм і методів охорони кордону до кращих європейських зразків. Це викликано наближенням до рубежів нашої держави кордонів країн ЄС. У дечому уже досягнуто європейських стандартів. Протягом останніх років загін Греська поповнився новою технікою — автомобілями й мотоциклами, сучасними засобами зв’язку. У даний час триває робота із встановлення на пунктах пропуску комп’ютерів і навіть систем супутникового зв’язку. Все це, безперечно, істотно поліпшить охорону цієї ділянки південного кордону.
Митниця:як вдосконалити огляд потягів
Незважаючи на те, що через міжнародний пункт пропуску «Могилів-Подільський залізничний» проходить один пасажирський («Кишинів-Москва») і шість пар вантажних потягів, їх огляд є одним із вузьких місць у роботі митників. Час зупинки пасажирського потягу — 40 хвилин. Протягом цього часу десять митників, саме стільки їх у одній зміні, повинні ретельно перевірити кожен вагон. Затримка потяга викликає претензії з боку залізниці.
Як пояснив перший заступник начальника митниці В’ячеслав Маковій, зробити це не просто. Тому митники вносять пропозицію: розпочинати догляд потягу ще у дорозі, приблизно за годину до під’їзду до Могилева-Подільського (йдеться про потяг, що прямує з Москви до Кишинева українською територією). Митники переконані, що така практика дасть позитивний результат. Щоправда, виникнуть деякі проблеми. Зрештою, підвезення зміни, пояснювали нам, можна вирішити. Складніше із вилученням у дорозі прихованого товару. Але така пропозиція, переконували нас, заслуговує на увагу. Можливо, до неї дослухаються у Держмитслужбі?..
Ще важче перевіряти вантажні вагони. Найчастіше на дні, скажімо, під яблуками, намагаються перевезти незадекларовані горілчані вироби, зокрема, молдовські коньяки й вина. Без відповідних приладів неможливо розгледіти, чи не схована контрабанда під основним вантажем.
Про безпосередню зацікавленість митника у виявленні контрабанди давно точаться розмови. Однак поки що все залишається без змін. Для прикладу, одним з митників було виявлено велику кількість (більше семи кілограмів) маріхуани. «Скажіть, — запитував нас В. Маковій, — у такій ситуації він заслуговує на винагороду? Звичайно. А де брати кошти?..» Митники пропонують запровадити для цього відповідну статтю видатків. На ній концентрувати частину надходжень від платежів. Зацікавленість у роботі обов’язково повинна бути. Тоді кожен знатиме, що може чесно отримати надбавку до зарплати... Теж підстава для роздумів керівництву головного митного відомства держави.
На дні передплатника запрошують красуньі артистів
На Вінниччині дні передплатника уже стали традиційними. Кожен такий захід неодмінно має свою «родзинку». У Гайсині, наприклад, начальник районного вузла зв’язку Любов Буновська запросила на свято артистів. А у Могилеві-Подільському передплатників «заманили» організацією ярмарку товарів народного споживання. Організували його самі ж поштовики. Бажаючих пригощали кавою і запрошували до участі у розіграші призів. А зустрічала передплатників «Пані пошта Вінниччини-2001» вродлива Інна Шевчук, яка нині працює у бухгалтерії райвузла зв’язку.
Як пояснив його директор Григорій Ісайко, при проведенні таких заходів роблять ставку на масовість. Цього разу жителі міста завчасно отримали запрошення взяти участь у дні передплатника і водночас у ярмарку. Спрацювало... Загальна сума передплати за день становила 5700 гривень.
Названий вузол зв’язку за показником доходів в області на першому місці. Тільки зміна графіка роботи одного з відділень у центрі міста (тепер воно працює з 8-ї години ранку до 20-ї і без вихідних) дала можливість збільшити надходження коштів у п’ять (!) разів. У цілому ж цей райвузол протягом трьох років за основними показниками роботи піднявся з 27-го місця на п’яте. Успіх колективу пов’язують з його керівником — молодим, енергійним Григорієм Ісайком.
