Кому це вигідно?На це та інші питання намагалися відповісти учасники круглого столу «Державна підтримка ЗМІ та вітчизняного книговидання», який відбувся в Укрінформі. І справді, кому може бути вигідна ситуація, коли на душу населення припадає лише 0,3 відсотка книжки, виданої в Україні? Для порівняння: якщо у 1940 році було видано 51 мільйон книжок, у 1999-му — 21, то у 2003-му — лише 15 мільйонів, із них 10 мільйонів — підручники (до речі, за необхідних 400 мільйонів). Коментарі зайві.
Учасники зустрічі наголошували, що книга — це не звичайний товар. Саме з неї починаються свідомість, патріотизм, культура, а тому треба зробити її загальнодоступною шляхом створення відповідних умов. Увагу на круглому столі переважно акцентували на потребі набрання чинності Закону «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні» з нового року, оскільки українську книгу треба рятувати.
На жаль, проблем державної підтримки друкованих ЗМІ учасники засідання торкнулися поверхово. Лише зазначивши, що така підтримка вкрай необхідна. Представники Мінфіну, в свою чергу, втішили, що з року в рік видатки на підтримку друкованих ЗМІ збільшуються. Так, на наступний рік для преси передбачено 16 мільйонів (у 2000-му було лише 10 млн.), тому не можна сказати, що держава не дбає про газети та журнали. Хоча видатки на телебачення і радіо зросли вдвічі.
Як зазначили учасники, цей круглий стіл не останній. Заплановано провести ще декілька для того, щоб привернути увагу громадськості, народних депутатів та урядовців до проблем видавців. Хочеться сподіватися, що увагу все-таки привернуть і ми читатимемо наші, українські, книжки. Чи згадають ще й про газети — невідомо, бо про них, створилося враження, забули і самі учасники круглого столу.
Ніхто не відступатиме
Останні події, які завирували навколо продажу 98,8 відсотка акцій ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат», спонукали позачерговий пленум ЦК профспілки металургів і гірників України письмово звернутися з листом до Президента Леоніда Кучми. Президента просять негайно і оперативно «втрутитися у процес приватизації стратегічно важливого для економіки та безпеки всієї держави і містоутворюючого у Дніпродзержинську підприємства». Щоб не допустити небажаних, трагічних «непередбачуваних» наслідків.
А історія і ситуація тут така. Трудовий колектив комбінату свого часу від Фонду держмайна зажадав обов’язково до конкурсної комісії ввести уповноважених від «рядових» металургів і забезпечити нарешті «прозору схему приватизації». Фонд ці пропозиції прийняв. Так уперше виникли додаткові умови конкурсу з продажу державного пакета акцій. Потенційний покупець попередньо мусить відкрити усі свої «козирні» карти щодо законності походження тих своїх коштів, які він викладе за комбінат, а заразом і тих, які збирається далі спрямовувати на фінансове оздоровлення і розвиток виробництва, реконструкцію та технічне переозброєння підприємства і захист соціальних гарантій колективу.
Металурги знали, чому цього домагалися. На гіркому досвіді багатьох інших підприємств галузі вони вже достоту навчені, що коли нові господарі приходять з «утаємничинеми» капіталами, це добром зазвичай не закінчується. А закінчується це частіше тим, що новоявлені «господарі» відразу зосереджуються винятково на поверненні «втрачених коштів». На перших порах, принаймні. Спершу для них найважливіше «повернути свої гроші». Отож рівень заробітної плати, інші соціальні інтереси металургів та їхніх сімей, потреби підприємства в реконструкції та технологічному оновленні, навіть в елементарних поточних планових ремонтах агрегатів, їх зовсім не хвилюють...
Щось подібне обачно упереджували і в Дніпродзержинську. Та зараз, як ідеться в листі профспілки металургів Президентові України, «з незрозумілих причин Фонд держмайна скасовує додаткові умови конкурсу». Хоч для профспілкових лідерів насправді великої загадки в рачкуванні назад і немає. «Таке рішення, — заявили вони, — ми розцінюємо як наслідок незаконного втручання окремих фінансово-промислових груп у хід приватизаційного конкурсу».
Знайшлися, коротше, сили, котрі ладні купити підприємство, але «в темну» — без декларування своїх прибутків. Що проти прозорості заперечує, зокрема, корпорація «Приват-Інтертрейдинг», це на заводі відомо всім — від директора до вахтера. Але б хто не правив бал, чи є в подібних компаній або корпорацій досвід та бажання справно господарювати в рамках настільки великого й потужного підприємства, як Дніпровський меткомбінат? Вони швидше, прийшов до висновку позачерговий пленум ЦК профспілки металургів і гірників, «не готові реалізувати план розвитку ВАТ «ДМК» і не зможуть забезпечити інтереси як держави, так і трудового колективу». Бо на думці у них зовсім інші інтереси. І якщо скасування додаткових умов конкурсу і принесе, можливо, сьогодні більше грошей у скарбницю держави, то завтра, навпаки, «переполовинить» їх.
Водночас пленум ЦК нагадав Президенту про попередній свій лист, адресований йому ще у серпні ц. р. Стосується він роздержавлення іншого комбінату — «Криворіжсталь», де ситуація кардинально інакша. Державна «Криворіжсталь» працює зараз відмінно. Бездоганно. Навіть блискуче. Останнім часом лише на реконструкцію та переобладнання витратила 500 мільйонів гривень. Саме завершує за власні кошти капітальний ремонт найбільшої у світі дев’ятої доменної печі. Платить людям пристойну зарплату, будує житло.
Досить, зрештою, сказати таке: ледве не 80 відсотків тих коштів, які вся Дніпропетровська область перераховує нині в держбюджет, і майже 37 відсотків тих, які перераховують усі металургійні підприємства України — це кошти, зароблені ГМК «Криворіжсталь». Чим не «золоте дно»? І хоч комбінат не числився серед тих, кого заплановано приватизувати у цьому році, на початку серпня Кабмін несподівано своїм розпорядженням за №490-р затвердив план-графік його передприватизаційної підготовки.
Отак без перебільшення унікальне і високорентабельне, здатне до самоінвестування і саморозвитку підприємство «готовим і виплеканим, як лялечку», зібралися передати у приватні руки. Профспілкові ватажки не вчорашні і зрозуміли, що просто комусь воно, благополучне і ласе, знадобилося у власних інстересах. Не дає спокою, як сверблячка. Не випадково ж і поспіхом, у стислі строки, майже в стані лихоманки заходилися продавати криворізький велет, як його колись називали. А «вмотивованих і обгрунтованих пояснень цього рішення, які базувалися б на національних інтересах, не існує», — стверджував ЦК профспілки у листі до Президента.
Більше того, продовжували профспілкові активісти, «результати вже проведеної безоглядної приватизації інших підприємств гірничо-металургійного комплексу свідчать, що позитивних наслідків від неї обмаль». Ефективна приватизація і соціально відповідальний власник — це поки що, на жаль, поодинокі винятки, ніж правило... І здавалося, і досі хочеться вірити, що прохання скасувати розпорядження Кабміну стосовно «Криворіжсталі» подіяло. Його було, принаймні, призупинено, як про це поінформували і профспілку. Одначе зараз потихеньку, тайком співають тієї ж. Формують «громадську думку», наче нічого іншого не дано. І процес передприватизаційної підготовки наче відновлюється. Колектив ГМК в цьому уже анітрохи не сумнівається. Або щоб не бути застуканим «зненацька», починає знову протестувати та теж «потихеньку» бунтувати.
— Ми проти страйків та інших бурхливих виявів непокори, — сказав на прес-конференції журналістам щойно обраний головою ЦК профспілки металургів та гірників Володимир Козаченко. — Але ми за компроміси і порозуміння на державницьких позиціях і позиціях інтересів своїх трудящих і в такій справі, як роздержавлення підприємств галузі. Якщо держава не переобтяжуватиме себе обов’язково відбирати для підприємств ГМК з усіх міркувань прийнятних власників або пасуватиме там, де вона й сама як дбайливий господар спроможна справитися, з нашого боку також можливі, навіть неминучі і значно жорсткіші, вимогливіші та конструктивніші дії. Час раз і назавжди уже збагнути, що в цьому й полягає місія та природа профспілок.
А це значить, що в такий складний і суперечливий, як нині, час, політика, тактика і стратегія однієї з найавторитетніших профспілок України, в якій із трагічних причин — раптово помер попередній безкомпромісний її голова Анатолій Пожидаєв — змінився лідер, не міняється і мінятися не буде. Володимир Козаченко налаштований зберігати «генеральну лінію». Відступати нам, сказав він, нікуди, бо наша мета — робочі місця, гідна зарплата і пристойні умови праці.
Дніпропетровська область.
