Письменники шахтарського краю напівжартома кажуть, що вислів «забойне оповідання» народився рівно 80 літ тому. Саме тоді в Бахмуті, колишньому центрі губернії, побачив світ перший номер літературного тижневика «Забой» — додатка до газети «Всеросійська кочегарка». Краєзнавець Валентин Замковий знайшов колоритні деталі письменницького життя останнього року громадянської війни. Співробітники журналу діставалися на роботу пішки за 12 верст, і багато хто залишався ночувати просто в редакції, спали на столі. А за столом вони не засиджувалися: йшли на шахти і заводи, шукали здібних «самородків», збирали матеріал для майбутніх творів.
Попервах бракувало авторів, тому журнал друкував твори відомих метрів того часу — Зощенка, Бабеля, Нєвєрова. Потроху сформувалося коло місцевих літераторів, які й склали кістяк письменницької організації.
Розумію, будь-які паралелі будуть умовними, але... У перші повоєнні роки, в зруйнованій країні «Забой» мав наклад 40 тисяч примірників — цифра, якій сьогодні може позаздрити не лише прямий «нащадок» — журнал «Донбас», а й будь-яке літературне видання. Найкращим подарунком до 80-річчя журналу стане випуск чергового номера, адже в останні роки в «Донбасі» через брак коштів уже забули про щомісячний і тим паче —щотижневий вихід. Але це не означає, що читачі і літератори забули про свій журнал. За словами головного редактора Віктора Логачова, рукописи творів надходять із Києва, Львова, Москви, Ростова й інших міст, де «Донбас» пам’ятають і люблять. А про ще одне послання тут згадують як про курйоз: один донецький автор, не знайшовши видавця для свого роману, адресував його Президентові України! А вже звідти рукопис переслали до «Донбасу»...
