Імпортуємо майже стільки, скільки експортуємо

Імпортували за 9 місяців (на 19,2 мільярда доларів США) майже стільки, скільки й експортуємо — на 20,6 мільярда доларів. Різниця у 1 млрд. 400 млн. доларів не може не тішити, оскільки вона свідчить про збереження позитивного сальдо платіжного і торговельного балансу. А це означає, що вересневе зростання товарного імпорту не зіпсує загальної картини. Тим паче що найбільш динамічно ми завозили продукцію машинобудування. Питома вага його у структурі імпорту зросла за вересень на 3,6 відсотка проти відповідного періоду минулого року, перевищивши всі інші статті імпорту товарів і послуг. Це логічно, адже капіталовкладення в основний капітал за півроку зросли на 27 відсотків проти торішніх 12,5, а приріст прямих іноземних інвестицій збільшився у 2,5 разу. Це — вірна ознака високої економічної кон’юнктури.

До речі, віддаючи належне експортерам, яких у ЗМІ називають локомотивами економічного зростання, не варто недооцінювати й імпортерів. Вони працюють задля задоволення інвестиційного попиту, необхідного для модернізації нашої економіки. До того ж експортери часто-густо виконують функції імпортерів. І потім згадайте формулу здорового глузду Стюарта Чейза: «Те, що ми виробляємо як нація, плюс те, що ми імпортуємо, мінус те, що експортуємо, є мірилом нашого рівня життя». Під цими словами підпишеться кожен економіст, бо, зрештою, йдеться про задоволення попиту народу. До того ж за наших умов не нарощувати імпорт продукції машинобудування означало б гальмувати структурне оновлення економіки. Відтак погіршення товарного сальдо є прийнятною ціною за утримання здорової динаміки та інвестиційної складової економічного розвитку.

Завозили багато зерна. У вересні — на 800 відсотків більше проти відповідного періоду минулого року. Отже, погіршення товарного сальдо є вимушеним, тимчасовим, зате менш дошкульним, ніж у серпні (160 мільйонів доларів США проти 243 мільйонів). Звичайно, країна могла обійтися без продовольчого імпорту вже сьогодні. Свого часу харчова промисловість імпортувала технології, обладнання, зокрема дякуючи потужним іноземним інвестиціям. Нині їй до снаги витіснити з ринку будь-якого конкурента і за якістю, і за упаковкою, і за цінами. Вірю в те, що так і станеться. Виробництво товарів народного споживання зростає загалом у півтора разу швидше, ніж промислове виробництво (на 22,3 відсотка проти 15,2). У 80-х — на початку 90-х років про це лише мріяли. Тепер мрія здійснилася, але цього замало. Поки що без імпорту не обійтися. Аби він не спустошував кишень, Нацбанк утримував стабільність гривні, подеколи навіть зміцнював її, блокуючи зростання імпортних цін.

Купувати в інших не було б за що, якби не продавали свого. За дев’ять місяців цього року експорт зріс на 27, тоді як за аналогічний період минулого — лише на 7 відсотків. І структура нашого експорту вже іншої якості. Вивозили не просто метал та добрива. Експорт чорних металів зріс на 26,8 відсотка, а виробів з них — на 81,3! Це свідчить про те, що ситуація змінюється на краще, наш експорт спростовує славу сировинного або напівфабрикатного. Власне продукція машинобудування в структурі експорту вже становить 40,5 відсотка.

Експорт послуг, частка якого у вересні зросла на 37,5 відсотка, взагалі став головним чинником досягнення позитивного торговельного сальдо. Це все добре, але є і тривожні тенденції. Починає непокоїти пригальмування темпів зростання експорту товарів. Це очікували у зв’язку з сезонним фактором і ситуацією на аграрному ринку, але не так швидко і глибоко. Вересневий експорт товарів і послуг перевищив торішній на 17,5 відсотка, тоді як у серпні — на 29,1. Дбати про експорт треба повсякчас. На жаль, починаючи з 2000 року серед академічних науковців та високопоставлених експертів почала побутувати думка про нібито «другосортність» економічного зростання завдяки переважаючій динаміці зовнішнього попиту. Мовляв, зовнішня кон’юнктура мінлива, а ВВП на 60 відсотків створюється за рахунок експорту, через це слід посилити роль внутрішнього попиту. Усе так за умови, якщо він достатній. А ні, то виходить, що ми сваримо двох кішок, які і мишей полюють, і поки що піклуються одна про одну. Як на мене, навряд чи зовнішній попит зле позначається на економічному зростанні, швидше за все, він стимулює підвищення конкурентоспроможності продукції, бо змагатися на світових ринках є з ким. До того ж за наших умов експорт збільшує, а не блокує розвиток внутрішнього ринку. Адже, нагадаю, ми імпортуємо майже стільки, скільки й експортуємо. Доходи експортерів формують 60 відсотків ВВП, а імпортери скорочують ВВП на 55—57 відсотків, тому чистий експорт у валовому продукті країни не перевищує 3—5 відсотків. Імпорт задовольняє значну частину попиту не лише експортерів, а й їхніх суміжників, стримує зростання внутрішніх споживчих цін. Більшість країн «мріє» про розширення зовнішнього ринку, який у нас цього року став компонентом економічного зростання.

Нещодавно телебачення демонструвало якусь дискусію, яка зачіпала політику НБУ. Так-от, котрийсь з її учасників удавав турботу про експортерів, закликаючи до послаблення гривні, щоб дешевше товар продавався за кордон. Закликав, зазначте, не зменшувати витрати чи поліпшувати якість, а девальвувати національні гроші. Інакше кажучи, зазирнути в нашу з вами кишеню, послабити її купівельну спроможність, інфляційним податком підтримати експорт. Найприкріше, що це лунало від нещодавнього урядовця. Виявляється, у багатьох елементарних речах треба переконувати і його. Але, на щастя, зайве переконувати в цьому самих експортерів, які пам’ятають 1998—1999 роки, коли гроші знецінювалися двозначними цифрами, стрімко танули обігові кошти і зростали ціни на імпортні комплектувальні для експортних товарів.

Звісно, НБУ і проти різких змін курсу, бо володіє ефективним механізмом курсоутворення. Цей механізм здатний убезпечити економіку від руйнівних наслідків фінансової дестабілізації 1998 року. Мабуть, варто нагадати ще раз: тогоріч девальвація наполовину знецінила гривню. Наступного року з’їла п’яту частину її вартості. Життєвий рівень українців, які геть усі мають стосунок до експорту-імпорту, наблизився до критичної межі. Тому до девальвації, як до ліків з руйнівною побічною дією, треба ставитися дуже розважливо. Торік економічне зростання пригальмувало майже удвічі, через це гривня не міцнішала, а навіть знецінилася на 1,25 відсотка. Цього року зростання прискорилося — і гривня зміцніла від початку року вже на 4,5 відсотка до долара США. За шість останніх років девальвація загалом становить 79,3 відсотка, а ревальвація — лише 34 відсотки. Отже, за роки зростання її вартість відновлено трохи більш як наполовину. То навіщо закликати нас до нового знецінення?! Нацбанк усвідомлює, що підтримувати курс експортера слід в розумних межах доти, доки його продуктивність не сягне світових стандартів. Але визначальною є комплексна форма підтримки: і стабільним курсом, і надійними валютними резервами, і низькою інфляцією. До речі, нині Нацбанк готує передумови для посилення кредитної потуги Укрексімбанку та створює Українську корпорацію розвитку експорту, що також позитивно позначиться на макродинаміці, яка здебільшого досі залежить від зовнішнього попиту.