Минулого тижня Президент України Леонід Кучма задав нові загадки не тільки для журналістів чи політологів, а й для основних діючих осіб на політичній арені нашої держави. Передусім щодо єдиного кандидата — його наступника — на найвищу посаду в Україні. По-друге, висловив упевненість у реалізації запланованої політичної реформи. На його думку, законопроект змін до Основного Закону України уже в лютому наступного року буде ухвалено 300 голосами у парламенті. І, по-третє, звернувся до Конституційного Суду з проханням дати роз’яснення, в яких випадках глава держави може розпустити Верховну Раду. Усе це спонукає — вже вкотре — до аналізу ймовірного розвитку подій.
Гра на випередження
Почнемо зі звернення Леоніда Кучми до Конституційного Суду. Не секрет, що тривале протистояння глави держави і найвищого законодавчого органу викликало — і не один раз — бажання розпустити парламент. Проте стаття 80 Конституції, яка дозволяла запустити механізм дострокових виборів народних депутатів, виписана так, що фактично цього права у глави держави не було. Нині КС має дати відповідь на три чітко сформульовані запитання. Спрогнозувати відповідь найвищого органу конституційного провадження важко. Однак ризикнемо припустити, що відповідь Конституційного Суду не вельми сподобається законодавцям і Президент України отримає нарешті можливість застосувати цю конституційну норму.
Про причини такого звернення Леонід Кучма сказав, що його спонукало на такий крок постійне блокування роботи Верховної Ради опозицією. Таким чином, крок Президента — фактично гра на випередження. Зокрема опозиції, котра може більше втратити, аніж знайти у ситуації перманентного протистояння.
Або компроміс, або розпуск парламенту
Відтепер «меншовикам» доведеться обережніше ставитися до своїх вимог і блокади парламентської трибуни. Дамоклів меч розпуску найвищого законодавчого органу, починаючи з лютого наступного року, диктуватиме правила поведінки у сесійній залі.
А задуматися є над чим. Тим паче що опозиція розбилася нині на кілька таборів. Понад те, позитивний висновок Конституційного Суду щодо законопроекту (його авторами вважають Петра Симоненка і Віктора Медведчука) змін до Основного Закону країни, вимагає перегляду стратегії поведінки у сесійній залі і від блоку «Наша Україна». У гонитві за президентським кріслом для свого лідера блок може втратити все. Оскільки у цьому законопроекті закладено норму про те, що главу держави обиратиме парламент. Адже не можна виключати того, що «більшовики» можуть пожертвувати змішаною системою виборів на користь «пропорціоналки» і таким чином залучити до свого табору не тільки комуністів, а й соціалістів. Отож «Наша Україна», якщо її представники не захочуть, щоб їхня енергія «пішла у свисток», муситиме підтримати законопроект змін до Основного Закону, під яким стоять підписи Олександра Мороза, Віктора Мусіяки, Анатоліян Матвієнка та низки інших народних обранців.
З другого боку, тоді у меншості — навіть вельми значній — опиняться представники двох лівих сил. І тоді під величезним знаком запитання буде запровадження пропорційної системи виборів. Або — знов-таки — доведеться шукати компроміс, який полягатиме у запровадженні виборчої системи, яка базуватиметься на поєднанні «пропорціоналки» і мажоритарної системи.
Без єдиного кандидата
Власне, треба зазначити, що влада, хоч би як її критикували, зробила висновки для себе і зуміла нав’язати опозиції власні правила гри. Вона спершу віддала, як і минулої осені, ініціативу в руки опозиціонерів, а згодом запропонувала контргру. Передусім, схоже, вона ізолювала Віктора Ющенка і блок «Наша Україна» від можливості співпраці на президентських виборах як з представниками парламентської більшості, так і з лівими. Події у Донецьку та Сумах — надто яскравий приклад того, як не можна діяти у політиці.
Наважуся висловити думку, що з «нашеукраїнцями» злий жарт зіграла перемога на виборах міського голови Мукачевого. Вони зуміли нав’язати жорстку боротьбу своїм опонентам і добилися успіху. Як стверджували тоді представники блоку: «у нас є симетрична відповідь на кожну протидію «Нашій Україні». Перемога запаморочила голову, і «нашеукраїнці» не зчулися, як опинилися у пастці.
Сьогодні, зрозуміло, надто рано робити якісь попередні висновки, однак не можна виключати того, що рейтинг лідера «Нашої України» найближчим часом може продемонструвати тенденцію до зниження. Бо, напевне, багатьом представникам блоку варто було б пам’ятати мудру думку: «Той політик, хто з ворога робить друга». А не навпаки. Саме тому опозиція так і не зможе висунути єдиного кандидата на найвищу посаду в державі. Тим більше що й соціалісти почали — з Чернігова — власні президентські перегони. Щоправда, для цього вони використовують зростання цін на хліб. Не можна виключати, що у ході «хлібних мітингів» почне зростати популярність Олександра Мороза.
Навряд чи удасться домовитися і з Юлією Тимошенко, котра, не отримавши жодних гарантій щодо свого подальшого майбутнього, може прийняти рішення взяти участь у президентських перегонах. Тим більше, що вона має чимало прихильників. Навіть у цитаделі «Нашої України» — Галичині. Понад те, постійні втрати, яких нині зазнає Віктор Ющенко у своєму турне по Україні, можуть спонукати лідера БЮТ до рішучіших дій. «Жанна д’Арк» української політики готова взяти на себе місію «звільнення українського народу від правлячого режиму». А рішучості Юлії Володимирівні не бракувало ніколи.
Отож, невміла поведінка правої опозиції полегшує життя парламентській більшості. Навіть за умови відсутності єдиного кандидата «більшовики» отримують шанс провести на найвищу посаду в державі свого представника. Надто вже оточення Віктора Ющенка «працює» своїми вчинками проти нього. Адже відомо здавна: «почет робить короля».
Ще важче буде перемогти на президентських виборах у тому випадку, коли через блокування парламентської трибуни Президент розпустить Верховну Раду. І не тільки внаслідок не передбачених у партійних кошторисах витрат фінансів, а вони досить обмежені, а й тому що — рано чи пізно — громадянам набридає постійне протистояння і вони «проголосують» ногами. Свідчення цьому — те, що близько третини виборців і досі не зробили свій вибір на користь того чи іншого кандидата. Тож напрошується висновок: «велика гра» на політичній арені нашої держави лише розпочинається, хоча дехто із гравців уже зазнав непередбачених втрат.
