11 березня 1941 року відбулася подія, яка справила величезний вплив на хід світової війни. Конгрес нейтральних Сполучених Штатів прийняв закон про ленд-ліз (lend-lease, від англ. “lend” — давати в борг і “lease” — здавати в оренду — система передачі США в борг чи в оренду військової техніки, зброї, боєприпасів, спорядження, стратегічної сировини, продовольства тощо). “Якщо горить будинок сусіда, — сказав президент США Франклін Рузвельт , — а в тебе є садовий шланг, позич його сусіду, поки не зайнявся твій будинок. Коли пожежу буде погашено, сусід поверне тобі шланг, а якщо той буде пошкоджений, заплатить за нього, коли накопичить грошенят”.
Ідея таких незвичайних непрямих воєнних дій народилася в Міністерстві фінансів США восени 1940 року, коли юрисконсульти цього міністерства Е. Фолі й О. Кокс знайшли в архівах закон 1892 року, прийнятий ще при президентові Бенджаміні Гаррісоні. У законі зазначалося, що військовий міністр США, “коли за його розсудом це буде в інтересах держави, може здавати в оренду на термін не більш як п’ять років власність армії, якщо в ній не має потреби країна”. На підставі цієї знахідки було підготовлено білль, тобто законопроект, про ленд-ліз, який у січні 1941 року Рузвельт уніс на розгляд у Конгрес США. Напрочуд швидко Палата представників і Сенат затвердили його, і вже 11 березня 1941 року його підписав президент. Так цей білль став законом Сполучених Штатів. Основним принципом ленд-лізу Рузвельт проголосив: “Допомогу будь-якій країні, захист якої президент вважає життєво важливим для оборони США”. Порядок розрахунків після одержання допомоги було встановлено такий:
1) матеріали, що були знищені чи втрачені під час війни, а також стали непридатними для подальшого використання, оплаті не підлягали;
2) матеріали, які після війни виявилися придатними для цивільних потреб, оплачувалися повністю або на умовах довгострокового кредиту;
3) недоотримані до кінця війни матеріали країна-замовник могла придбати, і щедрий американський уряд обіцяв кредитувати оплату.
Насамперед ленд-ліз став необхідний тому, що у Великої Британії (основного замовника військової продукції США) до кінця 1940 року фактично закінчилися гроші. Адже за існуючої системи оплати озброєння і техніка поставлялися англійцям тільки після переказу коштів. А тепер британці, а потім і СРСР могли боротися з Гітлером, спираючись на необмежені запаси американської сировини.
Загалом за всю війну поставки за ленд-лізом становили близько 46 млрд. доларів (у той час новенький джип “Вілліс” коштував близько півтисячі). І це не було подарунком. Президент Трумен казав: “Гроші, витрачені на ленд-ліз, безумовно, врятували багато американських життів”. Але ленд-ліз був вигідний не тільки цим. Щоб відправити спорядження союзникам, воно закуповувалося в американських корпорацій, зростала зайнятість американців, з’являлися нові доходи, зводилися нові будинки. В роки війни збільшилася вага держави. Було побудовано 2,5 тисячі нових заводів, оснащених передовою технікою. Природно, що за таких умов війна забезпечила новий стрибок в економічному розвитку США. Промислове виробництво зросло з 1938 по 1948 рік більш як удвічі. Збільшилася і частка Америки у світовому виробництві. Якщо перед війною США давали 40% світової капіталістичної промислової продукції, то до кінця війни — 62 відсотки.
7 листопада 1941 року Рузвельт поширив чинність закону про ленд-ліз на СРСР. Стверджують, що військової техніки й інших вантажів до Союзу було поставлено на суму близько 11 мільярдів доларів. Радянський Союз одержав: літаків 21 526 штук, танків 12 990, автомашин понад 477 785 штук, без урахування запчастин, яких вистачило б для складання ще не однієї тисячі, різного типу гармат 5 000. Цікаво відбувався процес повернення позиченого в сусіда “шланга”. У 1946—1947 роках, наприклад, частину автомобілів після капітального ремонту СРСР передав союзникам. За свідченням очевидців, відбувалося це так: союзники приганяли в порт корабель із пресом і ножицями. Спеціальна комісія прискіпливо приймала техніку, перевіряла відповідність заводській комплектації, після чого її відразу відправляли... під прес і у вигляді “кубиків” вантажили на баржі. Кому, питається, на Заході були потрібні автомобілі сумнівного складання, та ще й такі, що побували в руках червоноармійців?
Залишок боргу США за поставки за ленд-лізом у сумі 674 мільйони доларів СРСР припинив виплачувати в 1973 році, мотивувавши це дискримінацією Радянського Союзу з американської сторони в торгівлі. У червні 1990-го у ході переговорів президентів СРСР і США сторони знову повернулися до обговорення боргу. Було встановлено новий термін остаточного погашення заборгованості — 2030 рік і сума в 674 млн. доларів. А потім відбулися відомі серпневі події 1991-го.
На закінчення наведу фразу сенатора США Джорджа, сказану ще 1943 року: “Майбутні історики визнають, що дата підписання Закону про ленд-ліз була днем поразки держав осі”.
