Треба відразу зазначити, що розмова оглядача «Голосу України» Галини Квітки з керівником фракції Аграрної партії України у Верховній Раді України Катериною ВАЩУК відбувалася напередодні Дня працівників сільського господарства, що відзначався 16 листопада, і матеріал готували до друку в переддень події. Але інтерв’ю, більшою мірою запитання, ніж відповіді, з огляду на малопривабливу ситуацію, що склалася в аграрному виробництві, справді, були скорше проблемними, ніж святковими. Тому в газеті вирішили: нехай інтерв’ю прозвучить післямовою до свята наших годувальників, трударів ланів і ферм, які своєю працею, дійсно, заслужили на краще життя.

 

Подорожчання зерна прибутків хліборобам не принесло

— Напевне, у багатьох рядових працівників аграрного сектора не надто святковий настрій. Проблем у сільському господарстві накопичилося немало, і, на жаль, в інтерв’ю їх не оминути. Аграрний рік видався непростим. Якщо торік у країні було зібрано майже 40 млн. тонн зернових (хоча статистика не завжди об’єктивна, і все-таки...), то нинішнього сезону хлібних культур (без кукурудзи) взяли заледве 14-15 млн. тонн. Збіжжя через його дефіцит підскочило у ціні. На полицях магазинів подорожчав буханець. Здавалося б, можна відшукати тут і позитивні моменти: зростання цін на зерно мало б принести більшості сільгосппідприємств великі прибутки. Але насправді значну частку врожаю за безцінь забрали структури, які фінансували посівну-збирання. Вони ж отримають і зиск. А селяни знову, як завжди, вишукуватимуть кошти, щоб боротися за врожай наступного року. У цьому контексті як ви оцінюєте цьогорічні здобутки на сільськогосподарській ниві і аграрну політику держави загалом?

— Справді, цьогорічне свято з присмаком гіркоти. Ще багато проблем, які так і залишаються хронічними хворобами сьогодні у нас на селі. Неврожай — причина начебто й об’єктивна. Хоча можна вважати, що якби селяни мали вдосталь коштів належним чином дотримувати технологію, то й результати не були б такі сумні. Але все-таки тут є й об’єктивні причини. Сільський господар працює просто неба. Це не цех, в якому можна закритися і потім собі господарювати, спокійно налагодивши технологію. Тому ми маємо з цього року винести серйозні уроки. Щоправда, ті уроки стосуються не тільки селян. Ми їх вивчили напам’ять, назубок. Ці уроки мають послужити формуванню ефективної аграрної політики в державі. Послужити уряду, послужити парламенту для того, щоб ми в одному напрямку відпрацьовували програму подальшого розвитку села.

Таку програму уряд готує. При цьому ми повинні чітко розуміти, яким хочемо бачити наш аграрний сектор в майбутньому, які головні причини того, що село живе сьогодні так важко, що в селянина найнижча заробітна плата (серед інших галузей економіки. — Г. К.), від чого зникає мотивація до праці, що в селі багато безробітних, що гіркі розчарування ведуть до поширення у селі, серед сільських господарів такого ганебного явища, як байдужість, пияцтво. Селяни, які були завжди оптимістами, хочуть чітко бачити й розуміти своє майбутнє. Тому всі ми, депутати-аграрники, особливо велику надію покладаємо на те, що нам удасться відпрацювати до деталей програму подальшого розвитку аграрного сектора, яка включатиме в себе і справжнє наповнення реформ змістом, і дієву підтримку держави.

Сьогодні усі звинувачують — винна реформа. Не вона винна, а те, що її зупинили. Інакше кажучи, на етапі зміни форми власності в аграрному секторі вона просто закінчилася. Не рухається реформа в напрямку забезпечення селян нормальною кредитною системою з довготерміновими позиками, бюджетна фінансова підтримка незначна, нема цінового паритету, внутрішній ринок все ще не захищений від таких явищ, які були торік, коли врожай скупили за безцінь, усе вивезли, а тепер завозимо в країну зерно, і знову селянин від того нічого не виграє. Хоч і ціна велика, але тільки частина селян, які не користувалися коштами інвесторів, щось на цьому виграли. Взагалі селянин на такому різкому підвищенні цін зазвичай рідко коли вигравав. Селянин виграє тоді, коли є стабільність, коли він може чітко з осені собі спланувати, що посіяти, яке поголів’я тримати, як планувати свій бюджет, прогнозувати, що він з того буде мати. Коли є чітка ситуація з цінами. А сьогодні ми не можемо дати йому цінового прогнозу ні на один вид продукції. Це означає, що досі була просто відсутня серйозна політика у формуванні ринку. І, до честі нинішнього уряду, все-таки перші кроки у цьому напрямі є. У бюджеті передбачено кошти для закупівлі сільськогосподарської продукції до державного резерву. Це було зроблено і цього року, і таке само планується на наступний. Якраз у цьому — державні гарантії того, що аграрний ринок буде стабільним. А потім — це сигнал і для інших учасників ринку. Окрім цього, ми хочемо, щоб ця програма передбачала технічне переозброєння села. Нині в нас немає можливості технічно переозброїти село, а значить, воно й надалі залишається енергетично затратним. А коли зважити на те, що на кожній посівній нафтовики наші, як правило, гріють руки, піднімаючи ціни на дизельне паливо, селяни вже вкотре стикаються з підвищенням цін і знову втрачають. Тому потрібно, щоб питання технічного переозброєння, питання забезпечення села найнеобхіднішим: нафтопродуктами, мінеральними добривами — було теж у полі державної політики. Щоправда, розуміючи це, уряд погодився з нашими пропозиціями і закладає до бюджету 100 мільйонів гривень для здешевлення довготермінових кредитів на придбання селянами вітчизняної сільськогосподарської техніки.

Крім того, варто пам’ятати, що сільська місцевість відрізняється від міста. Ця різниця з роками не згладжується, як колись мріяли й писали, а поглиблюється. Для того, щоб ми не залишилися з землею, з високими ідеями, але без людей, без господарів на землі, ми маємо подбати і про соціальний розвиток села. Тут і сільська медицина, і сільська школа, і сільська культура. А головне побут: дороги, вода тощо. Уряд якось так делікатно обходить ту тему, обіцяє, що не менш як 30 відсотків капітальних вкладень буде на селі, але ми ретельно прорахуємо це в бюджеті. І хотілося б, щоб ці слова стали ділом.

Цінова політика. Цього року ми просили уряд закласти хоча б один мільярд гривень у бюджеті на дотування сільськогосподарської продукції. Навіть вимоги Світової організації торгівлі, всіх європейських структур, куди рухається Україна, сьогодні дозволяють дотувати наше аграрне виробництво не менш як на 7 мільярдів гривень. Тому тільки один мільярд на дотацію — то був би тільки перший крок, але він дав би можливість значно піднести (для сільгоспвиробника. — Г. К.) ціни на м’ясо, яке реалізує селянин, на молоко, на інші продукти. Бо в цю програму фракція наша пропонує закласти механізм прямої дії, тобто, продав селянин тонну, центнер чи кілограм м’яса, молока, іншої продукції — одержуй від держави абсолютно точну суму підтримки. Скажімо, гривню, півтори чи дві гривні за кілограм яловичини чи свинини. Тим самим ми зацікавили б селянина працювати, мати результати, шукати дохідність у сільському господарстві. А не ламали б голову, які соціальні виплати, подачки дати на село. Ці подачки розхолоджують людей і не стимулюють до роботи на землі, не сприяють розвитку аграрного сектора. До речі, з цих питань ми також знайшли розуміння уряду. Не випадково аграрному сектору на наступний рік передбачено виділити 2 мільярди гривень, із них 600 мільйонів — на дотації. Я не хотіла б бути песимістом, і так налаштовані усі 16 народних депутатів нашої фракції. Ми подали у Верховній Раді уже близько 60 законопроектів — 26 уже прийняті і підписані Президентом. Основна частина їх спрямована на те, щоб фінансово, через бюджет, через інші можливі механізми наповнити аграрну реформу економічним змістом, підсилити фінансовими механізмами. Адже насправді пріоритет там, куди йдуть кошти. Тому я хотіла б, щоб селяни не втрачали оптимізму. Ми все-таки впевнені, що Україна розвиватиметься як аграрна держава. Економічне зростання країни неможливе, якщо хлібороб у ній бідує. Врешті-решт за 12 років незалежна держава і трималася на плаву через те, що затягували пояси селяни. Час змінити цю політику. Дуже хотілося б, щоб усі — від Президента до міністра — пам’ятали, що держава, котра не шанує свого годувальника, сильною, багатою, авторитетною бути не зможе ніколи. Я вірю, що саме так думає і Президент. Остання його зустріч із представниками фракції дає нам такі надії. Ми детально обговорили з ним план дій, які закони напрацьовуємо, як він їх підтримає. Останні кроки уряду також дають таку надію: уряд повертається обличчям до селянина.

Від недолугості реформ страждають аграрії: хто відповідатиме?

— За такої ситуації, що склалася і в сільському господарстві, і, особливо, на продовольчому ринку, тепер, напевне, шукатимуть винних, зокрема, кажуть про кадрові зміни в Міністерстві аграрної політики. Але свого часу і Аграрна партія взяла на себе політичну відповідальність за результати радикальних аграрних перетворень. Ви — один із лідерів партії. Чи можна говорити, що свого часу реформа пішла помилковим шляхом, і зараз наслідки навіть заважають ефективному розвитку сільського господарства? І чи всередині Аграрної партії передбачаються каральні санкції за «проколи» в політиці стосовно села, зокрема за помилки, до яких призвели поспіхом проведені земельні перетворення? Якщо будуть санкції, то які?

— Якби вся політика в державі проводилася за програмою, прийнятою Аграрною партією, якраз у нас було б усе гаразд. Сьогодні селянин став власником землі — це позитив. Те, що чиниться з землею дуже багато незаконних дій, — це вина не партії, а конкретних чиновників на місцях, конкретних людей, хто аграрну політику веде не задля інтересу селян і держави, а ставлячи в основу основ власний інтерес. І з такими людьми треба просто боротися. Те законодавство, яке ми напрацьовуємо, усе спрямоване на захист інтересів людей, які працюють на землі. А як їх виконують чиновники, це вже питання інше. Скільки чиновників, скажімо, притягнуто до відповідальності за несправедливий розподіл землі, за неправильно складені і витримані договори оренди паїв, за обман селян під час підписання цих договорів, за те, що з ними не розраховуються як слід, за те, що штучно банкрутували багато господарств, щоб їх розвалити і взяти землю в оренду з великою надією на те, що вона швидко стане товаром і хтось на біді селянина стане великим землевласником і великим господарем? Думаю, небагато. Але ж за це треба карати конкретних людей. В Земельному кодексі ми передбачили цілий комплекс заходів. Із них виконано тільки першу частину: прийшла приватна власність у село. А все інше наповнення, про яке я говорила, відстало. Воно не просто відстало, за нього забули. Вирішили: дати селянину землю, а ти що хоч, те й роби з нею. Ти ж хазяїн. Ти й думай, як господарювати. Цього допускати не можна. Я досі вважаю, що питання формування ринку — це не питання самого ринку. Тут має бути обов’язково відповідна державна політика.

І ще. У нашій партії також не всі однаково бачать, скажімо, питання вибору форм господарювання на землі. Переважна більшість, і особливо селян, вважають, як і я, що наше майбутнє, майбутнє України — за великотоварним господарством. І тому нам треба все робити, щоб зберегти великі господарства, які орендують у селян землю і створюють усі умови для того, щоб застосувати і передові технології, і високопродуктивну техніку. Не випадково я є співавтором законопроекту, який пропонує продовжити дію мораторію, закладеного в Земельному кодексі, на продаж землі сільськогосподарського призначення в Україні. Є три моменти, які не дозволяють тепер це робити. Перший — законодавча база не готова. Другий — економічні умови не такі, які сприятимуть розвитку справедливого ринку землі в Україні. Селянин має відчути себе господарем на землі. І є третій момент — соціально-психологічний. Оскільки у нас власниками землі стало більш як шість мільйонів селян і це — один з основних їхніх засобів до життя, до забезпечення добробуту своєї родини, ми не вправі вчинити тут жодного непродуманого кроку. Щоб не сталося так, як з майновими сертифікатами, ваучерами, адже законодавство не сформоване, не сформовані органи, які це повинні робити, — щоб не повторили або не помножили десятикратно помилки, допущені під час розпаювання землі. І не зробили так, що земля від селян перекочує до спритників, залишивши трударів ні з чим. От щоб цього не допустити, і має бути продовжено мораторій, допоки ми не створимо всі передумови. Так думає більшість наших народних депутатів, сподіваюсь, і більшість членів Аграрної партії. Цей законопроект ми обов’язково обговорюватимемо на політвиконкомі партії.

Земельний кодекс недосконалий — доводиться дописувати

— У Верховній Раді пропонуються й інші зміни до не так давно «з боєм» прийнятого Земельного кодексу. На вашу думку, вони потрібні?

— Є такі, щодо яких можна сперечатися. Усе те, що якимось чином обходить інтереси селян, будемо блокувати. А зміни, які стосуються того, щоб землю мали змогу отримати якомога більше людей, я і мої колеги активно підтримуємо. Ви знаєте, що все врахувати складно і меж досконалості немає. Але якщо зміни до Земельного кодексу спрямовані на поліпшення становища селян, на поглиблення чи посилення захисту їх прав, ми це обов’язково підтримаємо.

— Отже, прийнятий недосконалий документ доводиться тепер дописувати. В кодексі багато про що забули. Забули, приміром, врахувати інтереси громадських і релігійних організацій. Їм один із законопроектів пропонує тепер дозволити мати землю у постійному користуванні.

— Правильно. Релігійні організації вправі мати землю під своїми релігійними установами. Це нормально. Чому ці ділянки не передати релігійним громадам? В селі є люди, вони мають церкву і біля неї 15-20 соток землі. Це абсолютно правильне рішення, хоча в Земельному кодексі ця норма є — ці угіддя називають землями громади.

СОТ загрожує продовольчій безпеці

— Ви торкалися теми вступу України до Світової організації торгівлі. В країні нема одностайності щодо вступу до СОТ, особливо серед фахівців аграрного сектора. Одні вважають, що Україну в підсумку чекає суцільне процвітання, інші — жахлива продовольча залежність від країн-експортерів. Ваша думка? Чи не обвалиться внутрішній продовольчий ринок після входження нашої держави до цієї міжнародної структури? Адже відкриються кордони, і дешевші, а головне, не завжди якісні харчі прорвуться на нашу територію. До того ж умови вступу до СОТ, принаймні в частині, що стосується аграрного сектора, на мою думку, загрожують продовольчій безпеці держави. Зокрема, вимога щодо щорічного імпорту значної кількості цукру-сирцю планомірно знищуватиме вітчизняну цукробурякову галузь. Чи поділяєте ви цю думку?

— Поділяю. Беззаперечно поділяю. Тому ми з великою пересторогою ставимося до умов вступу України до СОТ. Зрозуміло, рухатися цим шляхом Україна повинна. Але це не означає, що попереду планети всієї ми маємо йти вже десятимильними кроками. Варто рухатися так, як рухалися поляки. Зважуючи кожен свій крок, виторговуючи найвигідніші умови для своєї держави. Якщо все робитимемо саме так, то вступ до СОТ буде позитивним. Тобто, захищаючи внутрішній ринок, захищаючи вітчизняного товаровиробника, захищаючи можливості виходу на зовнішній ринок. Якщо усе це робитимемо правильно, балансуючи в тому полі, щоб нічого не було на шкоду інтересам села. А СОТ за будь-яку ціну, не зважаючи на те, що буде для села, — це призведе до поглиблення усіх негативних процесів на селі. І ми при такій ситуації ніколи не голосуватимемо за ці документи. А якщо все продумати, обумовити і йти так, як ішли всі держави, вступ до СОТ можна повернути на користь і державі, і кожному громадянину. За всі роки роботи з різними банками світовими, з різними міжнародними організаціями — працюючи в парламенті — не пам’ятаю жодного разу, коли ситуація складалася так, щоб ці організації підтримували розвиток виробництва в Україні. Що завгодно своїми кредитами підтримують — і реформування фінансової системи, і реформування пенсійної системи, і реформування системи податкової. Туди йдуть серйозні гранти. Ми теж за це, але ж починати все треба з виробництва. Що ми рахуватимемо у підсумку, якщо зведемо нанівець і село, і промисловість? Тому я — як і ті люди, котрі з пересторогою і критично ставляться до цих процесів, і всі колеги по фракції — дуже глибоко аналізуватимемо. Не одне засідання фракції присвятимо вивченню умов вступу до СОТ. Тільки зважено, тільки захищаючи інтереси села, ухвалюватимемо рішення.

Інтерв’ю взяла Галина КВІТКА.

Від автора. Щодо недолугої, як на мене, аграрної політики, поспішних земельних перетворень готова вести розмову на сторінках видання і з іншими сільськогосподарськими керманичами. Приміром, з Міністром агрополітики Сергієм Рижуком чи з аграрним віце-прем’єром Іваном Кириленком. Звісно, якщо їх не лякають незручні запитання. Йтиметься-бо не про примарне, змальоване у високих кабінетах світле майбуття, а про приземлене сьогодення: розтрощені корівники, які чи не в кожному другому господарстві, скуплені за копійки і вивезені новими господарями на металобрухт цукроварні, інші малоприємні для посадовців, які роблять аграрну політику, речі. А читачів закликаю висловлюватися з порушених проблем — газета і надалі друкуватиме ваші листи.