На початку XXІ століття на міжнародному і національному рівнях чітко вирізняється об’єктивна тенденція, яка визначає пріоритетну роль соціальної орієнтації економіки. Цій стратегії підпорядковано заходи економічної та соціальної політики. У країнах Європейського союзу запроваджуються загальноєвропейські принципи і правила соціального захисту громадян. На соціальний захист в європейських країнах витрачається 28 відсотків ВВП, а разом із пенсіями і медичним обслуговуванням — більш як 32 відсотки. Україна поки що не може забезпечити такий рівень реалізації соціальних потреб. Для вирівнювання відмінностей між країнами у соціальній сфері потрібно швидше переходити до прогресивніших норм та інституцій, закріплених у міжнародних документах (конвенціях ООН, МОП, Європейській соціальній хартії, Європейському кодексі соціального захисту, Світової організації торгівлі тощо).
У зв’язку із цим дедалі нагальнішою стає реалізація соціальних стандартів і гарантій, визначених у законодавчому полі України. Це насамперед закони України «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії», «Про прожитковий мінімум», «Про державну допомогу сім’ям із дітьми», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» та інші.
Саме ця проблематика стала темою «круглого столу» «Україна на шляху до Європи: соціальні стандарти і гарантії», який за ініціативою Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики і праці було проведено 13 жовтня 2003 року. Його учасники зазначили, що положення наведених законів, які відповідають нормам Конституції України, не виконуються. Основні нормативи не забезпечуються достатнім фінансуванням.
Зволікання із дієвим впровадженням системи соціальних стандартів ускладнює формування системи соціальної безпеки для всіх громадян і уповільнює процес соціальної інтеграції в європейський простір. Залишається недосконалою система державного соціального страхування як специфічна форма соціального захисту населення. Регулювання соціально-трудових відносин незадовільне, а трудове законодавство не відповідає ринковій економіці. Соціальне партнерство має формальний характер. Масштаби латентної зайнятості й оплати праці набули загрозливого характеру. У тіньовому секторі економіки, який поглинає 50 відсотків трудових ресурсів, розповсюджено факти трудової дискримінації.
Життєвий рівень громадян України перебуває на вкрай низькому (одному із найнижчих в Європі) рівні — майже 28 відсотків населення живуть за межею бідності, понад 60 відсотків робітників, які працюють на підприємствах різних форм власності, отримують заробітну плату, яка нижча за прожитковий мінімум для працездатної особи. Залишається значною міжгалузева і регіональна диференціація в оплаті праці.
Водночас відсутня чітка державна політика у сфері трудових відносин, що призводить до істотної недооцінки результатів людської праці. Економічні та соціальні функції заробітної плати не відновлюються. Один із проявів системної кризи в соціальній політиці — невиконання Указу Президента України «Про Концепцію подальшого реформування оплати праці в Україні» від 25 грудня 2000 p. Позитивні моменти, які є в народногосподарській практиці у сфері оплати праці, не знімають соціальної напруженості.
В Україні більшість населення мешкає у невеликих містах і сільській місцевості. Однак Концепція програми законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування і Концепція державної регіональної політики залишають незмінною жорстку регламентацію діяльності самоврядних органів. Відсутній чіткий розподіл сфери компетенції та повноважень між органами місцевого самоврядування різного рівня та органами державної влади. Це істотно обмежує можливості органів регіонального управління в забезпеченні підвищення добробуту населення. Одна із центральних проблем соціального розвитку територій — реалізація на практиці принципу фінансової автономії місцевого самоврядування — залишається нерозв’язаною.
Повільно розповсюджуються прийняті у країнах Європейського союзу стандарти регіонального стратегічного планування, що мають на меті насамперед ефективне вирішення актуальних місцевих соціальних питань. Вкрай недосконалою є методологія рейтингової оцінки регіонів, що використовується Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, за якою механічно змішуються соціальні та техніко-економічні показники.
На реалізацію практичних завдань, пов’язаних із вступом нашої країни до Європейського союзу, має бути спрямовано всі інституційні перетворення, політика економічних, соціальних і гуманітарних реформ. Тому надзвичайної важливості набувають трансформації в соціальній сфері в контексті їх відповідності європейським стандартам якості життя.
Аналіз загальної ситуації, що склалася в Україні в останнє п’ятиріччя, дає підстави для висновку: здійснювані реформи і соціальні (людські) пріоритети все ще надто далекі від узгодження. Тому загальна стратегія реформаторства має бути скоригована у плані забезпечення необхідних критеріїв і показників сталого людського розвитку, соціального забезпечення і захисту людини як основного суб’єкта й мети суспільного розвитку.
Стан залишатиметься критичним, доки не сформується стійка ідеологічна основа стратегії соціальних перетворень. Вкрай потрібна ґрунтовна і системна розробка концепції побудови в Україні соціальної держави відповідно до статті 1 Конституції України із визначенням її принципів і функцій, шляхів і етапів реалізації. Проте увага до створення такої концепції останнім часом зменшилася. Практична робота з її напрацювання загальмувалася, водночас у суспільстві зростає негативізм до соціально-економічних перетворень.
У результаті обговорень і дискусій учасники «круглого столу» звернулися до Кабінету Міністрів України із пропозиціями активізувати роботу з розробки і впровадження в Україні реальної моделі соціальної держави. Єдина думка була у фахівців стосовно того, що такий крок є продуктивним для розробки низки системоутворюючих документів, зокрема, Концепції людського розвитку, Національної моделі соціальної політики, Соціального кодексу України, а також законопроекту «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України», впровадження у бюджетну практику моделі соціального бюджету.
Наслідком повноцінного діалогу стала узгоджена позиція учасників «круглого столу» стосовно активної адаптації національного законодавства із питань соціальної політики і праці до вимог законодавства Європейського союзу і здійснення заходів із опрацювання і подання на розгляд Верховної Ради України проектів законів про ратифікацію Європейської соціальної хартії та приєднання до Європейського кодексу соціального забезпечення. Оскільки широка громадськість та навіть фахівці мало знайомі із змістом Європейського кодексу соціального забезпечення, поставлено питання про необхідність інформування громадян та їхніх об’єднань про трудові та соціальні права трудящих, які викладені в цьому міжнародному документі.
Для України приєднання до соціальних європейських принципів означає необхідність здійснення політики, спрямованої на досягнення встановлених для країн ЄС стандартів у галузі заробітної плати, пенсій, допомог, соціального страхування, охорони здоров’я, безпечних умов праці, зайнятості, професійної реінтеграції тощо.
Особливо серйозні проблеми накопичилися у сфері заробітної плати. На думку промовців, потрібно рішучіше і послідовніше запроваджувати сучасні механізми оплати праці. Підлягає сумніву надто оптимістична теза про прогресивне випередження реальної заробітної плати показників динаміки ВВП. Проблема полягає в тому, що темпи нарощування доходів населення супроводжуються певною їх диференціацією по регіонах країни. Без піднесення на достатній рівень заробітної плати переважної більшості тих, хто працює, неможливе пожвавлення економіки. Такий висновок домінував під час «круглого столу». Світове співтовариство у XXІ столітті визначило пріоритетні цілі, досягнення яких сприятиме пом’якшенню кризової соціально-економічної ситуації.
Україна, беручи участь у світовому інтеграційному процесі, сформулювала їх у галузі освіти, гендерних відносин, бідності, екології, медицини тощо. Доведеться розробити спеціальні заходи і визначити ресурси для їх досягнення. З цією метою учасники «круглого столу» звернули увагу на потребу імплементації системи індикаторів Цілей Розвитку Тисячоліття ООН у прогнозно-програмні документи: Стратегію соціально-економічного розвитку України (2004—2011 pp.), Стратегію подолання бідності, Програму економічного і соціального розвитку України на 2004 рік.
У контексті довгострокового періоду розвитку України обговорювалися інноваційні підходи до розв’язання проблем забезпечення населення житлом і реформування комунального господарства.
Окремими темами були: підвищення престижу і ефективності системи соціального партнерства, зміцнення ролі сторін, особливо профспілок, у колективно-договірному процесі і забезпечення пріоритетного використання у трудовому законодавстві вітчизняних соціально-економічних і соціально-трудових стандартів і гарантій.
На засіданні комітету від 15 жовтня 2003 року було прийнято рішення направити рекомендації, схвалені учасниками «круглого столу», до Кабінету Міністрів України для врахування у роботі із визначення і здійснення конкретних заходів з наближення життєво важливих параметрів соціально-економічного розвитку України до європейських соціальних орієнтирів і гарантій, європейського рівня якості життя.
Проведення «круглого столу» мало позитивне значення для формування розширеного правового поля соціальної політики, стимулювання розробки механізмів впровадження соціальних стандартів і контролю за їх виконанням.
Василь ХАРА, голова Комітету з питань соціальної політики та праці;
Валерій НОВІКОВ, завідувач відділу Інституту економіки НАН України, доктор економічних наук, професор, експерт ПРООН, голова науково-методичної ради при Комітеті Верховної Ради з питань соціальної політики та праці.
