Гаркушинські горизонти

Гаркушинці — бригадне село Петрівцівської філії «Дібрівського кінного заводу № 62». Втім, село, яке зручно вмостилося на лівому березі тихоплинного Хоролу побіля курортного Миргорода, споконвіку мало свою владу.

У Гаркушинцях разом із сусіднім, майже суціль заселеним міськими дачниками Рибальським на 656 дворів припадає 1573 жителі. З них майже кожний другий — пенсіонер. Ото вони і обирають сільську раду та сільського голову. Сказати, що численні животрепетні проблеми сільської громади розв’язуються легко, було б неправдою. Нині так не буває. Якщо раніше селяни йшли зі своїми бідами до голови колгоспу, то зі зміною форм власності та реформування аграрного сектору економіки дедалі більше питань вирішують сільський виконком та сільський голова.

Насамперед треба дбати про наповнення сільського бюджету. На запитання, звідки влада черпає кошти на потреби громади, сільський голова Ніна Шабатько так і сказала: «Головне наше багатство повсякдень топчемо ногами...» Ніна Іванівна мала на увазі масні гаркушинські землі. Саме вони і є тим джерелом, яке поповнює бюджет села, як і більшості жителів Гаркушинців також. На Гаркушинський відділок припадає 2200 гектарів сільськогосподарських угідь. У їх числі 1652 гектари орної землі та 140 гектарів земель запасу сільської ради. Тут за будь-яких умов збирають не менше 50 центнерів зернових на круг. Добре родять і інші культури. Працьовиті гаркушинчани не збираються, принаймні ми таких не зустрічали, переходити на одноосібний та вегетаріанський спосіб життя. Тамтешні молочнотоварна та свиноферма є одними з кращих у Миргородському районі.

Під керівництвом головного технолога поля Антоніни Радченко ретельно розроблена і неухильно виконується науково обгрунтована система сівозмін. За цьогорічного недобору врожаю від різномастих радників та дорадників посипалися рекомендації налягати на кукурудзу. Мовляв, культура здатна компенсувати втрати зерна. Треба тільки засівати поля високоврожайними, переважно югославської селекції, сортами. Коли про це заговорили на засіданні очолюваної досвідченим агрономом Федором Бутенком постійної депутатської комісії, яка, крім розв’язання багатьох злободенних питань сільського життя, працює над реалізацією програмних положень земельної реформи у Гаркушинцях, піднявся депутат, він же бригадир, Іван Настиченко і сказав:

— Урожайнішої від кукурудзи культури я не знаю. Це правда. Але правда і те, що за шаблоном зручно штампувати цеглу-сирець чи ліпити вареники. Та в хліборобстві шаблон ніколи не був помічником.

А кукурудза що? Вона і в Африці кукурудза. Завезені з балканських країн сорти справді високоврожайні. Але кмітливий бригадир Іван Настиченко помітив у них одну особливість. Суть її в тім, що в наших умовах качани тих сортів хоч-не-хоч, а доводиться збирати у стані підвищеної вологості. А потім їх досушувати. На досушування до зумовленої технологією кондиції однієї тонни качанів кукурудзи треба витратити до 45 кг рідкого палива. Отож зібрати кукурудзи більше — ще не значить зробити краще. Треба рахувати, якою ціною одержано врожай.

Весняні розрахунки членів депутатської комісії переконали скептиків, що буде більше користі, якщо засіяти відведені під кукурудзу 450 гектарів, із них 148 — під гібридну, середньостиглими сортами вітчизняних селекцій. І не прогадали. Урожай качанів зібрали добрий. Ось така вона, депутатська арифметика!

Зачинателями добрих справ у Гаркушинцях є депутати. Депутат Іван Устименко, який працює механіком у Миргороді на заводі мінеральних вод, організував своїх виборців і сам узяв участь у благоустрої вулиці Гоголя та ремонті пам’ятника односельцям, полеглим на фронтах Великої Вітчизняної війни.

А приватний підприємець Павло Мальцев надав одноразову допомогу в сумі 200 гривень інвалідам першої групи. Односельці завжди знайдуть відгук на свої прохання у депутатів Юрія Івахно, вчительки Галини Смирної. У Гаркушинцях добре працює очолювана колишнім фронтовиком Василем Бойком ветеранська організація. Коли інваліду Великої Вітчизняної війни Тимофію Соломченку, наприклад, забракло коштів на проведення складної операції, його долею пройнялися всі односельці.

У полі зору сільського голови турбота не тільки про людей, землю, а й про водойми на території Гаркушинців. Цебто про річку Хорол, яка крутим вигином оперізує село. Так-от, на вулиці Шевченка більшість садиб збігають до берега, а головою вуличного комітету там — хазяйновитий електрик Іван Педорич. Він і дбає про те, щоб кожний господар утримував у чистоті не тільки ворота і хату, а й берег ріки у межах своєї садиби. А що? На догляд свого берега багато коштів не треба. Досить хоча б не смітити. І то вже для річки благо.

Тоді поменшає смітників на березі Хоролу не тільки в Гаркушинцях, а й у Миргороді, де, до речі, прибережні садиби також не безіменні, і голови вуличних комітетів зробили б правильно, якби взяли під громадський контроль береги річки. У Гаркушинцях, як і в кожному селі, є цвинтар. На жаль, не всюди ті святі місця належним чином доглянуто. Сучасні варвари руйнують пам’ятники, навіть хрести та огорожі з могил цуплять на металобрухт. За дорученням сільського виконкому тепер там порядкує колишній лісник, хазяйновитий Давид Сирбу. Свої делікатні обов’язки він виконує, як каже сільський голова, по-людськи і по-Божому. Навіть на безіменних могилах сам скосить траву, причепурить їх. На жаль, не в кожному селі є такі благородні люди.

Може, це випадково, але гаркушинчанам пощастило й у тому, що генеральний директор підприємства «Дібрівський кінний завод №62» заслужений працівник сільського господарства України Володимир Таран свого часу був тут сільським головою і не з чужих слів знає радощі і труднощі цієї багатогранної роботи. Отож усі добрі починання та клопоти сільських депутатів Володимир Корнійович приймає близько до серця. З його ініціативи, наприклад, у Гаркушинцях додатково встановлено 200 квартирних телефонів. Адміністрація господарства надає кошти на благоустрій села, харчування школярів та дошкільнят, газифікацію дитсадка-ясел.

3. Не хлібом єдиним

Думка про те, що духовність єднає людей, хоч і не нова, зате ніколи не старіє. У Гаркушинцях завжди були цікаві самодіяльні колективи, які гідно представляли Миргородський район не тільки на районних, а й на обласних та всеукраїнських оглядах і конкурсах. Попри обмежене фінансування сільських закладів культури гаркушинські самодіяльні митці не опустили рук. Ансамбль «Явір» під керівництвом Євдокії Вовк і сьогодні викликає захват у шанувальників народної творчості. На традиційному Сорочинському ярмарку минулого літа голосисті гаркушинські співачки Катерина Козленко, Надія Афанасьєва, Марія Горбань, Олександра Манько, Євдокія Сидоренко, Наталія Торяник посіли призові місця на республіканському та обласному конкурсах фольклорно-етнографічних ансамблів. Справжніми віртуозами народної творчості є баяніст Надія Кожушко, співачка Віра Шифон, керівник танцювального гуртка Алла Вовк. Його відвідують більш як півсотні сільських юнаків і дівчат. Без шкільного духового оркестру під керівництвом Миколи Устименка не обходиться жодне дійство в селі.

У Гаркушинцях стало доброю традицією влаштовувати свято села. Йому передують конкурси на кращу вулицю, кращу садибу. Нині такої честі удостоєна садиба хазяйновитих Ольги та Івана Педоричів, які кохаються у квітах і власноруч зробили свою садибу схожою на казку.

Сільський голова Ніна Шабатько переконана: що більше буде в селі співаків, музикантів, танцюристів, то багатшим стане село духовно, щедрішим на талановитих людей самоврядних Гаркушинців.