Український центр економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова спільно з представництвом Фонду Ф. Еберта провели «круглий стіл». Його учасники шукали відповідь на запитання «Політична еліта України: чи здатна вона виконати свою суспільну місію на сучасному етапі?».
Промовці окреслили три напрями розмови:
— Виконала чи ні українська політична еліта свою суспільну місію на перехідному етапі розвитку України?
— Європейський вибір України: чи здатна політична еліта його реалізувати?
— Вибори-2004: перспективи якісного оновлення української політичної еліти.
Проте їхнє бачення проблем виявилося надто різним
Україна — за порогом ЄС. Чому?
Проблема національної еліти взагалі, а політичної —зокрема, — завжди залишається злободенною. Та з особливою гостротою вона постає на так званих перехідних етапах суспільного поступу. Коли життєво важливими стають питання — куди йти, чого прагнути, хто вкаже рятівний вихід і виведе суспільство на жаданий шлях оновлення? Зрештою, хто вони самі, оті поводирі?
Відтак суспільний статус, суспільно-політичні функції, взяті на себе зобов’язання і повноваження, як і відповідно висока міра відповідальності за свої дії та вчинки — все це має знаково-визначальне значення. Саме у такій ситуації опинилися нині ті, кого вочевидь апріорі у нас називають елітою. Бо саме тепер Україна вагається перед вибором — Захід чи Схід?
Щоправда, наші політичні «зверхники» (еліта?) декларують наміри стосовно «європейського вибору», своє начебто заповітне бажання якнайскоріше ввійти до спільноти країн розвиненої демократії. Увійти чи прилучитися — вельми заманливо. Однак реалії нинішньої високої політики такі, що оте приєднання можливе лише на рівних. І насамперед — за рівнем демократичності власного суспільства. А чи можна твердити, що Україна вже сьогодні готова чи близька до цього визначального чинника? Саме навколо нього під час «круглого столу» було схрещено чи не найбільше полемічних списів.
Цьому є достатньо аргументоване пояснення. Вельми характерно, що у матеріалах, підготовлених до «круглого столу» Центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, є аргументоване визнання, чому Європейський Союз навіть на свій поріг не пускає Україну. А саме: бо ми — «країна, яка не досягла необхідного рівня економічного розвитку, не забезпечила власним громадянам прийнятного, за мірками розвинутих демократій, рівня життя та захисту прав; яка на міжнародній арені часто асоціюється зі словами «корупція», «темники», «адміністративний ресурс». І далі: така країна «ніколи не стане членом жодної спільноти демократичних країн, об’єднаних чи інституційно, чи лише системою спільних цінностей.»
І було б щонайменше невиправдано нехтувати такий висновок, наведений у тих само дослідженнях Центру імені О. Разумкова:
«Головний виклик для України, отже, міститься не ззовні, а всередині, має внутрішній характер і полягає у невідповідності її сучасного стану критеріям, прийнятим у демократичному світі. На цей виклик нинішня правляча політична еліта України не відповіла, хоча мала досить часу і більш ніж досить повноважень.»
До цього ж зводилися висновки у виступах багатьох учасників обговорення. Що фактично є відповіддю на сакраментальне — чому Україна все ще за порогом Європейського Союзу.
Яка еліта — таке суспільство
А чи може наша держава і наше суспільство стати іншими, врівень з критеріями, «прийнятними у демократичному світі»? Можливо, але не сьогодні-завтра, звучало у виступах учасників «круглого столу». І лише за умови кардинальних змін соціально-політичного устрою у країні. Що означає фактичне усунення від влади тих, хто уособлює ганьблячі Україну поняття — «корупція», «темники», «адміністративний ресурс» тощо.
Такий збіг позицій має цілком логічне підгрунтя. Адже мудре народне прислів’я каже: який пастух, така і череда. Це сказано начебто про наше сьогодення. Тим паче варто дослухатися до таких суджень.
— У нас панують групи, котрі діють «за поняттями», тож захищають «поняття», тобто інтереси групові, а не державні. Звідси маємо таку собі неправову державу, — переконаний Володимир Малинкович, голова комісії зі сприяння розвитку громадянського суспільства при Президенті України. І далі шокуюче:
— На мій погляд, ніякої еліти, особливо політичної, в нашій країні немає. А є самоназванці, які розглядають свою належність до еліти у тому ж ряду, що й купівлю костюма або автомашини...
Кажучи про найближчі нагальні завдання, В. Малинкович зазначив:
— Сьогодні суспільство все ще перебуває у перехідній стадії, де процес нашої демократизації надто неглибокий. Ми маємо завершити демократичну революцію і, нарешті, побудувати державу європейського типу. Без цього мало що може змінитися...
Дещо парадоксальними, але й достатньо точно акцентованими щодо поняття — «політична еліта», були визначення народного депутата Анатолія Матвієнка. Він, зокрема, зазначив:
— Дослівний переклад поняття «еліта» означає «виокремлений». Зазвичай суспільство не мусить виокремлювати з-посеред себе гірших. На жаль, наше суспільство цього ще не усвідомило. І воно виокремлює не кращих. Злодійські групи і клани — основна характеристика нинішньої політичної еліти в Україні. Це є «чорна еліта». У нас її достатньо. Зате гостро бракує саме інтелігентної еліти, яка б ставила моральні цінності як найвищий пріоритет. Чому навіть радянський тоталітарний режим підтримував інтелігенцію, тоді як нинішній до неї байдужий? Відповідь одна: той режим, нехай на свій кшталт, але будував державу. А нинішня «чорна еліта» не будує державу — вона нею лише користується, висотуючи надбане народом. Тим нагальнішою є потреба залучення інтелігентної еліти до влади, до побудови нової держави європейського типу.
Цікаві думки й спостереження висловили у виступах народні депутати України — Георгій Крючков, Левко Лук’яненко, Юрій Луценко, Іван Плющ, Володимир Стретович, Віталій Шибко, Микола Шульга, Ігор Юхновський, Нестор Шуфрич, академік НАН України Іван Дзюба, шеф-редактор журналу «Політична думка» Володимир Полохало та деякі інші.
У підсумку їхні судження і пропозиції зводилися до такого. Нинішня так звана еліта і насамперед політична, живе для себе і працює на себе. Звідси й наслідок — надто кволе виконання нею своєї суспільної місії на перехідному етапі розвитку України. Тож доленосним для нашої фактично неелітарної еліти є ведення з-посеред себе ретельного добору — морального, політичного, демократичного. Лише розв’язуючи свої внутрішні проблеми, вона зможе достатньо ефективно виконувати високе суспільне призначення.
