Слово «канібал» у нашій уяві, найімовірніше, намалює жахливого, напівголого, обвішаного намистом дикуна, що чатує на свої жертви у тропічних заростях далеких островів. Можемо ми, звичайно, згадати і лиховісного у своїй витонченості доктора Лектера з голівудського блокбастера. Якщо звучне іноземне слово перекласти на рідну мову (канібал — французькою просто людожер), асоціації зміняться в бік казкового велетня, могутнього, але не надто небезпечного. Як ми пам’ятаємо, у казках герою завжди удається перемогти злісне, але бідне на розум створіння.
У житті все набагато простіше. Портрет канібала позбавлений будь-якої казковості, романтичності й загадковості. До того ж несумірно жахливіший у своїй практично побутовій щоденності. Повідомлення про поїдання людьми собі подібних уже не розбурхують суспільну думку. Інформаційні агентства приділяють їм уваги не більше, аніж пересічним ДТП. В одній з останніх інформацій, зокрема, йдеться про те, що недавно в російському обласному центрі за підозрою в убивстві й канібалізмі міліція затримала 26-літню жінку. Затримана зізналася, що задушила свого родича, коли той випив і заснув. Після убивства жінка розчленувала труп, частину м’яса поклала в холодильник, а частину засмажила. До того ж вона не тільки сама їла страшну страву, а й почастувала нею сусідів, котрі нічого не підозрювали. Агентство повідомляє, що затриману направили на психіатричну експертизу.
Канібалізм — явище не нове. Загалом воно значно давніше за людство. Багато хижаків у важкій ситуації не гидують м’ясом слабшого члена зграї. Зазвичай жодна тварина не харчується особинами свого виду, якщо є інше джерело їжі, інакше канібалізм призвів би до загибелі усього виду.
Первісні люди, що були позбавлені будь-яких підвалин моралі і мало чим вирізнялися з хижого оточення, повсюдно вживали в їжу і своїх одноплемінників, і ворогів, убитих у бою. Сильні з’їдали слабких, корисні — непотрібних. Так було до появи релігії. Віра в замогильний світ змусила ховати померлих, а не поїдати їх. З цього, по суті, почалася людська цивілізація.
Утім, деякі племена, з їхніми примітивними культами, що живуть нині у джунглях Південної Америки і на островах Океанії, у пустелях Африки і Австралії, позбавлені моралі цивілізованого суспільства, дотепер не бачать причин відмовлятися від легкодоступного тваринного білка під час голоду.
Голод — це єдина причина, що пояснює, якщо так можна сказати, природний канібалізм. Інстинкт самозбереження — один з основних — спрямований на те, щоб зберегти життя особини будь-якою ціною. Канібалізм під час голоду — це голос плоті, що гине. Це жахлива остання спроба залишитися в живих.
У цивілізованому світі трапляються спалахи голоду страшніші, аніж у первісних людей, попри розвинені сільське господарство, торгівлю, комунікації. Досить пригадати голодомор. Тоді було зафіксовано численні випадки канібалізму через голод — від простого поїдання трупів померлих сусідів і родичів до епізодів з убивствами. Цих людей, що опустилися до рівня тварин, звинувачувати не можна — їхній мозок уже відключився, а тіло хотіло вижити.
Людина піднялася над своїм тваринним єством, але одночасно упала ще нижче. Канібалізм поза голодом — це продукт людського розуму. Тварина не здатна з’їсти іншу таку саму тварину за магічним ритуалом чи через сексуальні проблеми, це може лише людина. Люди, що вірили в загробне життя, ховали з почестями одноплемінників, однак убитого ворога могли і з’їсти, але вже не через голод, а щоб стати сильнішими. Утім, їсти якого-небудь великого воїна було зовсім не обов’язково, можна було зберегти його череп чи скальп як фетиш з тією самою метою.
Ритуальний канібалізм сьогодні спостерігається здебільшого в африканських країнах у трохи зміненому вигляді — частини людського тіла вживають у їжу з «лікувальною» метою. Такі «ліки» — основна частка зілля, що його використовували африканські чаклуни муті.
Сумнозвісний імператор Центральноафриканської Республіки Жан Бедель Бокасса — яскравий приклад ритуального канібала. Людина, котра змінила на своєму життєвому шляху мундир французької армії на корону імператора, залишилася вірна первісним африканським звичаям. Зрозуміло, що людожером він був не через голод, а основною їжею в його трапезах були опальні міністри та інші вороги.
Усім відомий маніяк Чикатило теж уживав людське м’ясо для «лікування» імпотенції, але ритуальним канібалом його вважати не можна — їв винятково геніталії жертв, що є ознакою наявності сексуальних мотивацій канібалізму.
Найвідоміший у нас «класичний» людожер Микола Джумагалієв, звірячі злочини якого свого часу шокували весь Радянський Союз. Сексуальний маніяк насилував і убивав своїх гостей. А потім робив із них пельмені і пригощав наступну жертву. На совісті, якщо в цьому разі взагалі можна казати про совість, людожера сім з’їдених жінок. Монстр, до речі, дотепер живий і перебуває у спеціальному лікувальному закладі для злочинців, визнаних несамовитими, під Алмати у Казахстані.
Поведінка сексуального маніяка-канібала, на думку фахівців, має якийсь ритуальний характер, але ритуал поїдання тут диктується незадоволеним лібідо, а не віруваннями предків. Канібалізм у цьому випадку — це задоволення голоду сексуального, а не фізичного, перекручений різновид оральних пестощів. Символічне підтвердження повної влади маніяка над жертвою.
Однак найпоширенішим тепер на пострадянському просторі є, так би мовити, побутовий канібалізм, що уражає своєю безглуздою ірреальністю. Уявіть банальну ситуацію з життя нашого соціуму: двоє пропащих алкоголіків сидять на брудній маленькій кухні убогого житла і котрий день, котрий рік п’ють горілку. У певний момент спалахує п’яна сварка, й один убиває іншого кухонним ножем. Звичайний сценарій найрозповсюдженішого виду вбивства. Однак іноді страхіття стає позамежним. Алкоголік, що вижив, раптом помічає, що на підлозі лежить не мертвий товариш по чарці, а гора м’яса. Він методично обробляє труп, щось з’їдає відразу, частину продає на найближчому стихійному ринку, купує ще горілки і продовжує бенкет. У цій ситуації може відкритися «альтруїстичний» бік його натури — пропащий пияка раптом відчуває себе чоловіком-добувачем і щедро обдаровує м’ясом сусідів і знайомих. Міліція досить легко розкриває такі убивства — скелет жертви часто залишається лежати на місці злочину, а п’яний язик не тримається за зубами, «чоловік-добувач» жадає мати суспільне визнання.
Залишається тільки додати, що в Кримінальному кодексі України немає статті, що передбачає покарання за канібалізм. Тому людожерам зазвичай висувають обвинувачення в умисному вбивстві з особливою жорстокістю.
