Цього разу все відбувалося не так, як під час двох попередніх футбольних екстремальних експедицій. Тоді не було жодного розголосу. Адже футбол у захмарних висотах для всіх — справа ризикована. Тепер нас урочисто проводжали. На прес-конференції президент ФФУ Григорій Суркіс побажав нам успіхів. Добре ставлення, зацікавленість зробили свою справу. Тому ми були переконані, що третій аматорський матч українців у Гімалаях неодмінно відбудеться.
Хоча експедиція почалася з труднощів. А як без них? Створив їх нам, правильно, наш співвітчизник — представник авіакомпанії «Таврія» (Одеса), через що ми змушені були дві ночі не спати. Не зустрів транзитних пасажирів в аеропорту «Дубаї» і край. Отож весь час ми «шикарно» провели в так званому мавпятнику на території аеровокзалу. Мало не загубили валізу з медикаментами.
Нарешті нас випхали на таксі до готелю, замовленого чомусь російською фірмою за шалені гроші. Володимира Аліханова — представника «Таврії», котрий передав нас під «опіку» росіян, так і не побачили. Заклопотаний пан, що тут удієш. Та і який йому зиск від контакту з якимись диваками? Жодного.
Потім через складні метеоумови нас не приймав Катманду. А коли ступили нарешті на землю, залишилися лічені години, щоб дістатися на маленькому літачку до Джомсона. Минуло вже кілька ночей без сну. Мимоволі виникала тривога за фізичний стан партнерів перед виходом у гори. Адже попереду стрімкий підйом. Висловлюючись мовою авіаторів, маємо швидко набрати висоту під шість тисяч метрів.
Гадаю, мене зрозуміє кожний, хто хоч раз побував у справжніх горах, як це важко. А тут — суворий куточок Гімалаїв...
На крилах уже згаданого літака перенеслися на гірську позначку в 2800 метрів. Потім двогодинний перехід до селища Марфа. Це ще 200 метрів висоти. Звідси одразу крутосхил, котрий навіть наші провідники — місцеві мешканці — долають важко і просять на ніч зупинитися. На висоті 4200 метрів, де є ще рослинність, ми й зустріли холодну гімалайську ніч.
Поспішати в Гімалаях не варто. Слід рухатись повільно і в єдиному темпі. Найменша спроба прискорення — і ти вже не боєць. Безсонні ночі таки далися взнаки. Спочатку моя дружина Ірина, а потім і Віктор Жеребнюк із Жмеринки зоставалися у проміжних таборах. До речі, не витримали й шерпи.
Останній ривок разом зі мною роблять киянин Володимир Кушнір, львів’янин Микола Сольський та найвідважніший лідер шерпів — Кішна. Сказати, що було важко, значить, нічого не сказати. Я чудово розумів, що і досвідчений Володимир, і ще зовсім юний Микола подумки лають мене словами, котрих у жодному словнику не знайти, але вголос це сказати — немає кисню, немає сил! Тому й лізуть догори, чекають, коли скінчаться ці випробування... Гадаю, що й Кішна лаяв мене своєю мовою.
Камера при мені, але лише іноді знімаю підйом. Бо у футболі вона бігатиме разом зі мною — зайвих у нас тут немає.
Вітер шквальний, мороз понад 17 градусів. Радіємо, що дісталися місця, і зовсім не відчуваємо холоду... Поморожені, обвітрені, але щасливі, починаємо...
Я і Володимир — одна команда. Кішна та Микола — в іншій. Темп повільний.
На великих висотах повільно, кострубато, але —граємо у футбол! Упав — піднімаєшся не одразу, трохи прискорився — хвилин з десять до тями приходиш. Залишаю в монтажі на відео деякі «не причесані» кадри, коли камера «біжить» зі мною за м’ячем (слово «біжить» беру в лапки — бо вона просто рухається). З часом відключається — висота, мороз, вітер... І все-таки є два тайми по 15 хвилин (була й десятихвилинна перерва, щоб нормалізувати дихання)!
Прапори Федерації футболу України та провідного українського клубу «Динамо» вже третій рік поспіль піднімаються над хмарами в Гімалаях.
А один із найвідоміших у Гімалаях організатор авторитетних сходжень просто в захопленні. Скільки планів ми в ньому розбудили!.. Нірмал Гочан тепер фанат екстремального футболу: «Це фантастично, незвично, а отже — цікаво: футбол на захмарних висотах. Треба ж таке! Я з радістю співпрацюватиму в організації таких футбольних експедицій в Гімалаї. Бо поєднання такого явища, такої гри, як футбол, зі сходженням у найгрізніші гори планети іще раз переконує нас у безмежності людських можливостей та фантазії. Дерзайте, українці — ви сміливі й розумні люди».
Почути схвалення наших дій від юних буддійських монахів у старовинному монастирі на трикілометровій висоті було несподівано, але приємно.
Справу зроблено. Тепер справжній релакс. Спокійне озеро Похара дає змогу на день розслабитися. Тож третій тайм ми вже зіграли. Де буде наступний — покаже час.
Катманду — Київ.
