У корпункті «ГУ» пролунав телефонний дзвоник. Ірина Дмитрієва голосом, що тримтів, розповіла про свавілля, яке коїться в одній з харківських шкіл:
— На мою дочку напала її однокласниця — вдарила потилицею об двері, а потім почала душити. На якийсь час дочка перестала дихати. Тепер лікарі намагаються її лікувати, але чим усе закінчиться — сказати важко.
Раніше дочка вчилася в приватній школі. Усе було чудово — 14 учнів у класі, ідеальні кабінети, завжди вистачало підручників. Влаштовувало все, крім 70 доларів на місяць. Фінансово цю школу не потягнула, перевела дитину до звичайної — де чергують міліціонери і де після того, як душили дівчинку, ще одній дитині пробили голову, а потім побили ще одного хлопчика. І це все не на задвірках, а в стінах школи, на очах учнів і педагогів. На уроках тут коїться щось незбагненне. Деяких занять просто немає. Викладачі не можуть упоратися із ситуацією. Їх ніхто не слухає. На зауваження діти реагують однаково — криють учителів матюком. І це не найгірша школа в нашому районі. А клас дочки вважають одним з кращих.
Після того, що сталося, прийшла до школи, щоб у присутності класного керівника задати дітям лише запитання: чим людина відмінна від тварини? Відповів тільки один хлопчик: «Ми вміємо говорити»...
Школі наплювати на наших дітей. Вчителі мені навіть не повідомили про лихо. Зателефонувала сама дочка. Сказала: мамо, ти тільки не хвилюйся, я не бачу...
Діти, чому ви звірствуєте? Чому б вам не створити свій маленький закритий світ? Так, усі навколо лаються, скрізь вам погано і незатишно. Але спробуйте прожити дві хвилини, десять хвилин, годину, день без матюків. Це буде початок.
