У  понеділок в Україну з офіційним візитом прибуває Маршал Сейму Республіки Польща Марек БОРОВСЬКИЙ. Напередодні він дав інтерв’ю нашій газеті.

«Я зволів побуватив Україні два рази замість одного»

— Нещодавно ви брали участь у відкритті першого засідання україно-польської Парламентської асамблеї і от знову збираєтеся до Києва. Яка нинішня мета візиту?

— Тоді я був обмежений у часі, а вкотре переносити перше засідання асамблеї ми не хотіли. До того ж це надто серйозна подія, щоб поєднувати її з офіційним візитом. І, правду кажучи, я зволів побувати в Україні два рази замість одного!

Щодо мети, то зазвичай для підтримання міжпарламентських зв’язків глава парламенту за час свого перебування на посаді здійснює один візит до дружньої країни. Але існують держави, співробітництво з якими є пріоритетним. Для Сейму це держави Євросоюзу, Україна та Росія. Мета візитів у ці країни — не лише подальший розвиток дружби і партнерства, а й обмін досвідом, думками. Мабуть, тільки від депутатів їхні колеги можуть почути різні точки зору. Часто-густо відмінні від офіційної позиції уряду. У такий спосіб парламентарії, що інформують своїх колег, відбивають ставлення польського суспільства до тих чи тих питань.

— На ваш погляд, чи буде ефективним новий механізм співробітництва наших парламентів, особливо з точки зору допомоги Польщі в реалізації євроінтеграційних устремлінь України?

— Поки що рано говорити про результати співробітництва в рамках асамблеї. Важливо, і це я підкреслив у своєму виступі на відкритті першого засідання, щоб україно-польська Парламентська асамблея патронувала євроустремління України. Перша зустріч відбулася. Далі ми маємо намір організовувати їх двічі на рік. А на найближчій зустрічі вже дамо оцінку своїм досягненням, а також обговоримо всі проблеми двосторонніх відносин. Поінформуємо одне одного для того, щоб можна було вплинути на наші уряди для розв’язання цих проблем. Приміром, якщо ми довідаємося від наших українських колег, що між Польщею та Україною є котрі домовленості, котрі не реалізуються, як треба і як ми б того хотіли, то запитаємо наш уряд, чому так відбувається. Адже депутати, що входять до асамблеї, — це авангард політиків, котрі займаються польсько-українськими відносинами. І важливо, що серед них — представники всіх політичних сил. Це запорука того, що польсько-українські проблеми не стануть елементами політичної гри. Гарантія того, що, приміром, інформацію про те, що ж заважає Україні швидко просуватися до ЄС, буде подано й передано об’єктивно.

«Без зрушеньу демократії важко очікувати на значні зміни в економіці»

— Відомо, що одним із зауважень Єврокомісії стосовно готовності Польщі до вступу в ЄС є неповна імплементація європейського законодавства. Україна нині перебуває в процесі адаптації національного законодавства до європейського. Від яких помилок Польща могла б її застерегти?

— Процес підготовки до вступу в ЄС виявився тривалішим, ніж ми собі уявляли спочатку. Насамперед це стосується змін в економіці країни. І ці питання потребують не одного року роботи. Щодо України, то вона має пройти певні етапи. Передовсім це вступ до СОТ, що позв’язаний з виконанням низки вимог. Це лише початок переговорного процесу з ЄС про асоційоване членство, однак уже тепер можна визначити графік, за яким Україна повинна працювати паралельно в двох напрямах. Перший — імплементація європейського законодавства у сфері економіки. Другий — зміцнення елементів демократичної системи. Повинна відбутися чесна дискусія, має бути зроблено відкриті висновки. Приміром, Польща після 1990 року дуже швидко вибудувала основні демократичні інститути країни, а також заклала підвалини для роботи незалежних ЗМІ. Це убезпечило нас від багатьох помилок. Без зрушень у демократії важко очікувати на значні зміни в економіці.

Ми справді маємо неабиякий досвід, знаємо, які помилки гальмують наш рух. Проте готові рішення ззовні не можуть прийти у вашу країну.

— Чи немає у вас відчуття, що останнім часом у польському політикумі зменшується кредит довіри до України? Якщо раніш декларувалося адвокатство Польщі стосовно нашої держави, йшлося про лобіювання Варшавою інтересів Києва в об’єднаній Європі, то нині колишня патетика слабшає і Польща лише вболіває за Україну, спостерігаючи за її діями.

— Я не погодився б з такою думкою. У Польщі багато говорять про Україну. При цьому завжди підкреслюється наше стратегічне партнерство на міжнародній арені. В Україні є різні політичні сили, і не всі вони проєвропейські чи пропольскі. Тому в цьому контексті можна казати про різні рішення, що не до кінця нам зрозумілі й нас не приваблюють.

Приміром, коли виник «кольчужний скандал», нам у Варшаві не все до кінця було ясно. Американці насамперед порушували питання про те, що внутрішні процедури України щодо продажу зброї не були читабельні, прозорі. Це не могло не спричинити і нашої стриманості. Інший приклад — Європейський союз, який критикує процедуру виборів в Україні... Ми розуміємо, що проблеми є, проте якби їх не було, то нам не треба було б і допомагати Києву.

Однак є також принципові питання. Такі, як створення Єдиного економічного простору України, Росії, Білорусі та Казахстану. Цього нам не зрозуміти. Поки що з упевненістю можу сказати лише одне: я, міністр закордонних справ Польщі, інші високопоставлені посадовці й надалі цим цікавитимемося. Адже питання про те, чи можна подібну інтеграцію поєднувати с бажанням України приєднатися до ЄС, залишається відкритим. Однак доти, доки Київ декларує проєвропейську політику і поки між нами є бажання зрозуміти одне одного в усіх складних історичних питаннях, існує простір для нашого співробітництва.

«Нафтопровід став предметом тиску і політичної боротьби»

— У Києві учасники асамблеї ухвалили низку заяв. Одна з них стосувалася підтримки реалізації інвестиційного проекту Одеса—Броди. Українські й польські парламентарії заявили, що докладуть зусиль до створення законодавчої бази для його реалізації. Що саме депутати мають намір робити в цьому напрямі?

— У Польщі є вся необхідна юридична база для цього. На наш погляд, цей проект має суто комерційний характер, може дати гарний прибуток, і тому ми зацікавлені в його реалізації. Але, щиро кажучи, ключ до розвитку цієї інвестиції знаходиться на українській території. Звичайно, я не можу сказати, що винятково в Україні, але головні рішення мають бути прийняті саме Києвом.

Хто постачатиме нафту і хто її одержуватиме? Досі в цих питаннях немає ясності й чіткості. Але, погодьтеся, питання постачальників не є питанням Польщі. Україна повинна розмовляти з потенційно зацікавленими країнами. Що ж до споживачів, то тут треба переконати держави ЄС підписати такі контракти. І Польща задіяна в цьому процесі: ЄС виділив два мільйони євро на певні дослідження, спрямовані на виявлення позитивів цього проекту.

Цей нафтопровід став предметом тиску і політичної боротьби. Ми знаємо, що Росія зацікавлена в цьому і тисне, щоб Одеса—Броди став продовженням російських нафтопроводів. Гадаю, український парламент може зробити чимало, аби вирішити цю проблему. І для тих сил в Україні, які зацікавлені, щоб нафтопровід запрацював, вельми важлива ухвалена декларація польських парламентаріїв. Вона свідчить, що з боку Польщі немає жодних перешкод і є зацікавленість. Якщо Верховною Радою буде прийнято рішення, які справу нафтопроводу просунуть уперед, то наш парламент зробить усе, аби прискорити реалізацію проекту Одеса—Броди. Можливо, що все це буде зроблено вже незабаром.

«Показухи не буде»

— Цього року парламенти України і Польщі прийняли спільну заяву щодо Волині. Наступного — українські й польські громадські організації збираються відзначити відповідно 60-річчя трагедії українців на Холмщині та поляків у Галичині. Це означає, що в наших парламентів попереду чимало спільних заяв? Чи не час надати право не політикам, а історикам оцінювати події минулого?

— Ми не думаємо, що парламенти й надалі робитимуть спільні заяви стосовно нашого історичного минулого. Вважаю, не можна порівнювати трагедію поляків, а також українців на Волині у 1943 році з тим, що пізніше відбувалося у 1944-му, коли радянська армія прийшла в Західну Галичину та Польщу. У 1944 році змінилися кордони. З цим були позв’язані певні переселення. Фактично цим процесом керував Радянський Союз. Тоді 550 тисяч українців було переселено з Холмщини в Україну, а мільйон поляків з радянської України — до Польщі. Але це не був тоді акт помсти, як на Волині. І те, як вчинили в нинішньому році політики двох країн стосовно подій 1943 року, відкриває шлях історикам для спокійних досліджень і дає змогу нормально продовжувати розвивати наші відносини.

— Майбутній рік — Рік Польщі в Україні. Треба сказати, що в нашій державі трохи скептично ставляться до таких заходів. Не додав їм авторитету й нинішній Рік Росії в Україні. Що польський політикум чекає від цього заходу?

— Хочу підкреслити: Польща ніколи не брала участі в яких-небудь подіях тільки заради того, щоб вони відбулися. Ми трактуємо такий рік як можливість показати досягнення Польщі в культурі, науці, економіці. У рамках Року Польщі ми збираємося проводити в Україні дискусії, конференції, виставки, ярмарки й багато чого іншого. Ми готуємося до всього цього досить солідно. Головне для нас, щоб вам усе це було цікаво. Будуть і політичні події на різних рівнях, економічні форуми, семінари в різних галузях промисловості. Ціла низка заходів позв’язана з наукою та освітою. Отже, можу завірити: показухи не буде.

Варшава—Київ.