Відомо, що Верховна Рада та Президент України виявили одностайність в оцінці Голодомору, пам’ять жертв якого ми вшановуємо цими днями. Вище керівництво держави трактує масове знищення мільйонів людей як геноцид проти українського народу. Проте в прийнятій щойно заяві Організації Об’єднаних Націй слово «геноцид» підміняється делікатнішим визначенням «порушення прав людини». Тому Світовий конгрес українців звертається до спільноти із закликом не вдаватися до евфемізмів у характеристиці найстрашнішого злочину проти України. «Історики дійшли висновку, — сказано в цій заяві, — що жодна нація не зазнала більших втрат, ніж українці в ХХ столітті. Разом —голодомори, чистки, репресії і війни — забрали майже двадцять мільйонів жертв».

Лауреат Шевченківської премії, народний артист України, професор Національної музичної академії Анатолій Мокренко наводить дані з «рабочей книги для третьего года обучения в сельской школе» — «На великой стройке». Цей посібник уклала група авторів під редакцією А. Шибанова. У ньому наведено цифри «наиболее крупных национальностей СССР». Найімовірніше, це результат перепису 1929 року. Згідно з «великой стройкой», росіян тоді було 77 млн. 791 тис., а українців 81 млн. 195 тис. І це без врахування Західної України. Виходить, що «порушення прав людини» катастрофічно позначилися на чисельності нації, і це не називається геноцидом!

Доктор історичних наук, голова наукової ради Київської організації Всеукраїнського товариства «Меморіал» імені Василя Стуса Юрій Шаповал вважає, що на пом’якшення оонівської резолюції вплинув виступ президента РФ В. Путіна на Генеральній асамблеї ООН у вересні нинішнього року: «Що таке жах голоду, ми знаємо з власної історії. Ми знаємо із ситуації, що склалася в нашій країні після Громадянської війни і вимушеної колективізації в 20—30-ті роки. Голодною смертю загинули мільйони людей — у Поволжі, на Північному Кавказі, інших регіонах країни. Голод став національною трагедією і для народів України...» До чого тут Громадянська війна? — логічно запитує історик. У 30-х роках її не було. І чому Україна, де Голодомор вимахував найдовшою косою, згадується наприкінці переліку потерпілих регіонів країни?

Є проблеми з відзначенням 70-річчя «жнив скорбот» і в Україні. Виставка оригінальних документів та фотографій про Голодомор 1932—1933 рр., організована київським «Меморіалом», викликала великий інтерес громадськості і в Україні, і в Сполучених Штатах та Канаді. До речі, експозицію виставляли і в штаб-квартирі ООН. Оскільки не в усіх регіонах люди могли ознайомитися із зібраними матеріалами, київські «меморіалівці» за допомогою громад української діаспори Північної Америки виготовили довідники та плакатний варіант музейної експозиції «Забуттю не підлягає — хроніка комуністичної інквізиції» і звернулися до Президента з проханням посприяти у розповсюдженні комплектів через обласні та районні адміністрації по установах і закладах країни.

Адміністрація Президента України дійшла висновку про доцільність підтримки органами виконавчої влади запропонованої ініціативи, зокрема максимального використання просвітницьких та виховних можливостей експозиції...»

Поставивши ініціативу на свій контроль, АП зобов’язала місцеві виконавчі органи організувати розповсюдження матеріалів та проведення стаціонарних експозицій у відповідних установах, зокрема музеях. Отже, під патронатом самого Президента 600 комплектів експозиції, яка відтворює події й факти тоталітарного минулого з історії України 1917—1991 рр., було доставлено до всіх регіонів держави.

На жаль, далі почалося те, про що «ГУ» вже розповідав: нагадування про «жнива скорботи» наштовхнулося на «жнива байдужості». Голова київського «Меморіалу» Роман Круцик розповідає, що з місць, особливо з Півдня України, надходить інформація про саботування чиновниками і самої експозиції, і доручення глави держави. У Мелітопольському музеї, наприклад, працівниця обурилася «агіткою», якою «образили» її як «національну меншину».

Одні списують Голодомор на Громадянську війну, інші —на образу власної національної гідності. Ще хтось шукає делікатніших історичних оцінок. Найбільша національна трагедія України таким чином залишається «внутрішньою справою тих», хто читає Історію за документами, неспростовними фактами, свідченнями очевидців і пропускає це все через небайдуже сумління.

Київський «Меморіал» звертається з проханням до читачів «ГУ»: повідомляти про факти саботажу розгортання експозиції за телефоном 258-00-71.