23 вересня ц. р. «ГУ» вмістив статтю І. Русанівського «Культура» є, «Культури» нема». Її суть: минуло понад півроку повноцінної (?! — Ред.) роботи телеканалу «Культура» в ефірі, а говорити нема про що, бо «Культура» в рідному ефірі безпритульна й не може рівнятися з однойменним російським каналом. Хто винен? Олег Бійма! Бо керує Укртелефільмом і «Культурою» й «прокачує» через неї укртелефільмівську продукцію (третину якої створив сам!). Більшість тих програм зроблена за рік-три до появи «Культури». А за це «Культура» переказала Укртелефільму 250 тисяч гривень зі свого бюджету. Ось хто роздягає «Культуру»!
Зворушує пасаж: мовляв, скажу правду, хоч про Бійму «погано говорити не годиться, зважаючи на догідливе ставлення чиновників до всіляких авторитетів» (втім, після свого імені автор скромно дописав: кіно-
драматург).
У відповідь надійшов лист від першого заступника гендиректора ДТРК «Культура», лауреата Шевченківської премії Олексія Зоценка, в якому, зокрема, говориться таке.
Канал «Культура» вийшов у світ на початку 2002 року. Без фінансування щоденне двогодинне мовлення неможливе. Але завдяки ентузіазму працівників Укртелефільму, за рахунок господарської діяльності студії у 2000-2001 рр. почалося створення програм для майбутнього каналу. Левову частку цього продукту створено О. Біймою як режисером і мною як оператором, на власному транспорті і безоплатно. Доробок кожного з нас на Укртелефільмі — більш ніж по 300 назв фільмів (крім програм і передач, створених тільки для «Культури»). Не маючи змоги гідно оплачувати (та й просто оплачувати) роботу авторів, режисерів, операторів, ми були змушені більшість цієї безоплатної роботи взяти на себе, як і ті наші колеги, які сподівалися, що ці зусилля не залишаться непоміченими і сприятимуть великій справі.
Саме завдяки продукції Укртелефільму (і архівній, і створеній для каналу «Культура») з 1 січня 2002 р. вийшов в ефір перший програмний блок телеканалу «Культура». Жодна студія протягом більш ніж 30 років не зняла стільки матеріалу з культурно-мистецького життя України, як Укртелефільм. Саме тому Укртелефільм і його колектив визначено базою та основою ДТРК «Культура». Держкомінформом України на 2002 рік закладено в бюджет НТКУ 2 млн. 450 тис. грн. як держзамовлення саме для студії Укртелефільм на виробництво програмного продукту для каналу «Культура». З цих коштів студія отримала лиш 250 тис. грн., про які згадує автор і які не мають жодного стосунку до ДТРК «Культура» як юридичної особи, але держзамовлення було повністю виконано за рахунок її господарської діяльності, і цілий рік канал «Культура» був щоденно в ефірі. Це недофінансування позбавило студію змоги вчасно виплачувати зарплату, провести технічне переоснащення і поставило її у скрутне становище. Після того як у 2003 році, завдяки рішучій підтримці Івана Чижа, створено офіційну юридичну особу ДТРК «Культура», було укладено угоду на закупівлю і виробництво продукції, створеної саме для каналу «Культура».
Якби автор був неупередженим і обізнаним, то знав би, що бюджетні кошти мусять залишатися в системі, що Укртелефільм і ДТРК «Культура» — структури одного відомства, і це відомство зацікавлене у раціональному розвитку своїх підприємств, одне з яких — виробник, а інше замовник (прокатник) виробленої продукції. Тим більше, що ДТРК «Культура» розташована в приміщеннях Укртелефільму і, не маючи власної техніки, використовує його технічну базу.
Тим, хто стоїть за автором, мабуть, прикро, що кошти не прокачуються через комерційні структури. Автор навіть не знає, що є один колектив — колектив Укртелефільму, який після утворення нової юридичної особи лише формально «поділений» між ними. Автор не знає («замовник» умисно йому цього не сказав), що цього року «Культура» взагалі не має бюджетних коштів на закупівлю продукції інших виробників і що «Культура» сплачує Укртелефільму лише за технічні послуги. Це елементарні стосунки між юридичними особами. Згідно угоди, укладеної між Укртелефільмом та «Культурою», продукція студії, створена для каналу, виставлена в розрахунках по собівартості, без звичайних «накруток». Архівні матеріали та фільми взагалі надаються безкоштовно. У бюджеті «Культури» закладено кошти лиш на виробництво 50% власного продукту. То як же Укртелефільм роздягає «Культуру»? Яка ще студія надаватиме свою продукцію безкоштовно? Не будь О. Бійма керівником Укртелефільму й «Культури», канал вмер би до народження, бо кошти, про які пише автор (1 млн. 450 тис. грн.) не виділені, а лиш заплановані в бюджеті, що не одне й те саме. А згідно з бюджетом цього року, «Культура» не зможе хоч частково розрахуватися з Укртелефільмом, чим знову ставить студію на коліна. Студія виживає і без держфінансування, вчасно платить гроші у бюджет та зарплату. «Культура» — великий тягар для студії, але це наш тягар, наша Справа, яку ми робимо чесно...»
За коментарем ми звернулись до голови Держкомітету телерадіомовлення України Івана Чижа (не через повагу до «всіляких авторитетів», а лиш тому, що саме він посадив Бійму у два крісла, звідки нібито всі біди). Іван Сергійович відповів:
— По-перше, «Культура» таки є, інакше не було б що критикувати. Створюючи канал, ми свідомо йшли на ризик. Адже у нас звикли: як це з нічого робити щось, спершу треба мати великі гроші! А я пропонував «незрозумілу» річ: починати з нічого. Я розумів: якщо не почнемо рухатись, то ніколи нічого не будемо мати. Ми мусили зрушити справу з місця, й зрушили.
Нас критикують за тісний зв’язок Укртелефільму з «Культурою». Але таки Бійма, не останній в цій державі митець, багато зробив для каналу «Культура». Так, не варто обмежуватись лиш продукцією Укртелефільму, але для старту обрали цю студію, бо гріх не скористатися потужним матеріалом, який там є.
Далі: півтора мільйона гривень не створять повноцінний телеканал. Але держава не може дати грошей на сучасну техніку, достатній штат, добрі гонорари. Тому ми змушені обрати варіант — і це моя принципова позиція — щоб кожна бюджетна гривня, проплачена Укртелефільму, поверталась на канал «Культура» повноцінним телепродуктом, а для Укртелефільму була певною підтримкою, бо ця студія у жалюгідному матеріальному становищі. Нам потрібен був взаємопідтримуючий механізм фінансування, щоб виживав і канал «Культура», і Укртелефільм.
Бійма сидить у двох кріслах? Так, проблема є, ми її, гадаю, невдовзі розв’яжемо, й дві структури матимуть окремих керівників. Але треба дбати й про творчий штат. Адже оті сорок душ не витягнуть повноцінний канал, бо культура — не просто «бесіди про все», там мають бути окремі блоки: освітній, дитячий, історичний, аналітичний, міжетнічний, новинний. Таку структуру непросто створити. Щоб потужні постаті могли там працювати, треба великих грошей. За гривню гонорару можна «поговорити», але це буде лиш балачка перед камерою, а не сучасний телепродукт. Щоб цього досягти, мусимо думати про певну етапність роботи.
Ми свою частину шляху пройшли: є програми, які вже можна критикувати. Ефір є де-факто. Але його нема де-юре! Канал без ліцензії. Це прикро. Нацрада з питань телерадіомовлення, яка має надавати пріоритет державним мовникам, часто впритул не бачить загальнонаціонального інтересу.
Треба шукати чистий канал, разом з Укрчастотнаглядом, Нацрадою, можливо, й з військовими. Резерви у нас є: цілі смуги в інших діапазонах, які ще не розвинуті. Але це справа перспективи.
Наш канал «Культура» порівнювати з російським некоректно: там давно працюють, там все вирішено. Як порівнювати бігуна-олімпійця й дитину, що лиш почала ходити? Втім, можна порівнювати підходи, говорити про цей канал як про загальнонаціональне завдання. Завдання реальне — якщо всерйоз ставити його. Й при цьому не руйнувати державне мовлення. Візьміть проект закону про телерадіомовлення, там є рядок, який просто знищує всі «культурні» надії, — це заборона прямого бюджетного фінансування. Хіба не зрозуміло, що це підігрування олігархам, які вже мають свої канали, і тим олігархам, які хочуть їх мати (гроші є, а виходу в ефір нема)? От їм і впадуть в руки тепленькими мережі, побудовані державою й територіальними громадами!
Я не ображаюсь на закиди, аби лиш в отаких статтях не простежувалося замовності. З досвіду знаю: замовність шкодить. Одне — критика, інше — некоректний підкат в бік людей, які роблять діло. В нашій ситуації треба бачити перспективу, бажати до неї йти й робити перший крок. Крок зроблено, за ним будуть інші...».
Підготував Віталій ЖЕЖЕРА.
