Коли хлопці й дівчата у вишиванках полізли купатись у Біломорканал, хтось із російських колег вигукнув: «Рідко який українець допливе до середини Біломорканалу!» Та запросто! Справилися. Таким був один з епізодів поїздки на Соловки.
Щороку 5 серпня в урочищі Сандармох на півдні Карелії, а 7-го — на Соловецьких островах вшановують пам’ять жертв репресій. Цьогоріч у ті місця поїхали півсотні посланців з України, серед них нащадки загиблих на Соловках, священики, журналісти, викладачі, студенти. А нещодавно в Інституті журналістики Київського державного національного університету імені Т. Г. Шевченка відкрилася спільна фотовиставка двох учасниць експедиції —Катерини Капшученко та Наталі Бакуліної під назвою «Соловки».
— Це було схоже на паломництво, — згадує Катерина Капшученко. — Кількаденна виснажлива дорога, похмура погода. Ми, студенти, були на межі розпачу. На Соловках здалося, що ми на краю світу! Але там ми відчули, що ця поїздка варта наших зусиль.
Не раз потім згадувалася ота фраза: «Рідко який українець допливе до середини...» Бо справді, багато навіки залишено в цих місцях людей зі славними іменами — Зеров, Курбас, Куліш, Підмогильний, тисячі інших...
Побували учасники поїздки і в Соловецькому кремлі (на знімку). Там відвідали келію останнього кошового отамана Січі Запорозької — Петра Калнишевського. Коли хтось із фотографів вирішив зробити знімок людської руки на тлі грат, за вікном раптом з’явилася кішка... Звідки взялася — хтозна? Може, звідти, звідки приходить причетність до таємниць історії.
Серед фотознімків «Соловків» — шматочки паперу з текстами студенток цього ж вузу Ганни Єресько та Наталі Гички: «...Там надзвичайно красиво, коли чорниці й верес замість звичайної трави, а все навкруги здається схоже щонайменше на заставку Wіndows XP, коли навіть вишиванки і прапори не видаються чимось незвичним порівняно із звичайним смертним лісом. Розумієш, що так одуріти від красивого живого пейзажу може тільки розбещена китайськими листівочками і слідами діяльності Pfotoshop’у замурована у місті людина XXІ століття. Там надзвичайно страшно, коли думаєш, що усе це вже бачили людські очі, тільки якось не віриться, що їм було до екологічних роздумів...»
Ірина БУЛАНЕНКО.
Книга єднає правнуків і прадідів
«Нариси з історії Чигиринщини» — книга молодого історика Олександра Солодаря, котрий зібрав і узагальнив широкий масив документалістики та народних джерел про вотчину Богдана Хмельницького. «Нариси» охоплюють період з кінця XІV до 30-х років XX століття. У виданні використано багатий ілюстративний матеріал, що публікується вперше. Книга вийшла у черкаському видавництві «Відлуння-плюс» завдяки фінансовій допомозі онуки учасника революційних подій 1905-07 та 1917-21 років на Чигиринщині Петра Коцура Марії Кубрак та її сина Олександра Головача.
Лідія ТИТАРЕНКО.
Черкаська область.
