Сьогодні в Україні успішно функціонує кілька підприємств, що виготовляють макаронні вироби, котрі за якістю можуть конкурувати з європейськими продуктами. Серед таких — луцьке підприємство з іноземними інвестиціями “Боніта”, яке створене 1996 року й за сім років упевнено зайняло 25 відсотків всього українського ринку. Крім того, його продукція успішно продається і на ринках Молдови, Росії, Естонії.
Материнська компанія “Боніта Фуд Продакшн Лтд”, інвестувавши у свою українську дочку близько 14 млн. дол., відкрила сучасну фабрику, спроможну виготовляти 40 тонн виробів на добу. Тим самим було створено робочі місця із середньою зарплатою 860 грн., що для Волинської області, звідки щорічно робоча сила масово спливає за кордон, досить солідні гроші. Доречно нагадати, що прихід інвесторів одразу позначився на наповненні вітчизняного бюджету. Тільки за останні два роки підприємство сплатило в бюджети різних рівнів більш як 1,9 млн. грн. Але тепер його діяльність фактично гальмується через конфлікт, що спалахнув у 2002 році.
2002 року віце-президент “Боніта Фуд Продакшн Лтд” Даніель Шмід продав компанії “Іскейп” непрацююче холодильне приміщення, в якому розташовано адміністративний корпус підприємства, що дозволяє заблокувати підприємство.
Перша спроба провалилася — Волинський господарський суд визнав недійсним договір купівлі-продажу, оскільки віце-президент не отримував від адміністративної ради повноваження на його підписання. Крім того, за приміщення нічого не було сплачено. Підприємство, полегшено зітхнувши, розпочало нормальну роботу.
Усе знову сколихнулося 20 червня нинішнього року, коли Луцька міськрада прийняла рішення про продаж ділянки землі площею 1,032 га, що під тим само холодильним приміщенням тієї компанії “Іскейп”. “Боніту” взагалі не було допущено до продажу землі міськрадою і питання продажу ПІІ “Боніта” було знято з розгляду сесії. Незабаром прокуратура Волинської області вказала на порушення переважного права “Боніти” на першочергову покупку ділянки, вказавши, що “Іскейп” не мав права на купівлю, оскільки не володів жодною нерухомістю на його території. Крім того, прокуратура винесла протест, що зупинило рішення про продаж землі.
Водночас “Іскейп” апелює цікавим фактом — існування арбітражного договору між “Іскейпом” і “Боніта Фуд Продакшн Лтд”, підписаного під час купівлі холодильника, де вказується, що будь-які спори між компаніями має вирішувати Арбітражний суд Відня, Лондона або Цуга (Швейцарія), тому рішення Волинського господарського суду є неправомірним. При цьому Волинський господарський суд у своєму рішенні, з посиланням на Волинське обласне БТІ, відзначає, що при реєстрації договору в бюро технічної інвентаризації “Іскейп” не надав жодного арбітражного договору.
Цю апеляційну скаргу з другого разу, але все-таки було прийнято судом (уперше було відхилено за формальними ознаками).
На думку керівництва компанії “Боніта”, на Львівський апеляційний суд почався “тиск ззовні”. Чи так це, покаже рішення суду, яке в черговий раз перепризначено на 14 листопада.
У що вилився для компанії цей конфлікт? Збитки підрахувати неважко, оскільки “Боніті” довелося відмовити собі в такій необхідній “розкоші”, як власне зерносховище на 5 тис. тонн зерна. Його планували побудувати за 210 тис. дол. інвесторів, котрі інвестори, зрозуміла річ, побоялися вкладати в скандальне підприємство.
Крім того, “Боніта” планувала залучити кредит Райффайзенбанку в розмірі 800 тис. дол. під 8 відсотків річних + ставка LІBOR для закупівлі зерна. Для цього було потрібно поручительство одного великого швейцарського акціонера, але чесний бізнесмен не погодився поручитися за підприємство, подальша доля якого незрозуміла. У результаті фабрикою було залучено кредит банку “Аваль” під 14 відсотків річних, що не дало змоги закупити достатні для роботи обсяги зерна, тим паче його вартість уже на той час зросла на 50 відсотків — до 1200 грн./тонна. У підсумку — виробництво знижено на 30 відсотків через малі запаси зерна, а ціну продукції підвищено на чверть.
Як то кажуть, скандал скандалом, але чи не відбере він робочі місця в десятків волинян і чи не пожене їх гнути спину чорноробами в Європу? Усе це не сприяє позитивному іміджу країни, особливо під час активної кампанії з інтеграції в Європу. Крім того, чи ризикнуть після цього інші інвестори вкладати свої кошти в українську економіку?
Ми, мабуть, ще почуємо про цю історію. Хотілося б тільки, щоб усе це не зірвало роботу одного з найбільших підприємств. Люди все-таки повинні працювати, інвестори — інвестувати, а держава, яка задекларувала захист прав інвесторів і недоторканність приватної власності — виконувати свої обіцянки.
