Із досьє «ГУ»
Віктор Веретенников, народний депутат України у 28-му виборчому окрузі (Дніпропетровськ). До обрання в парламент — генеральний директор комбінату «Придніпровський—Злагода». Народний депутат України першого скликання. Письменник, кінопродюсер, автор 15 книжок і двох художніх фільмів: «Загублений рай», «Дикий табун». Лауреат премій імені О. Довженко і Лесі Українки. Член правління Українського союзу промисловців і підприємців, член комітету ВР з питань фінансів і банківської діяльності, депутатської фракції партій ППУ і «Трудова Україна». Одружений, має сина і доньку, чотирьох онуків.
— У чому таємниця довголіття Веретенникова-політика?
— Статус народного депутата України дає не тільки права, а й великі обов’язки і відповідальність перед виборцями. Для мене завжди було важливо дотримувати слова, яке давав у передвиборній програмі, бути віч-на-віч з виборцем. Обіцяю мало, але роблю більше, ніж обіцяю. Спільними зусиллями з місцевою владою розв’язуємо питання будівництва шкіл, газифікації житлових будинків, водозниження ділянок, що затоплюються. Наприклад, нині високий рівень підгрунтових вод став справжнім лихом для жителів Ленінського району Дніпропетровська. Для цих цілей вдалося добитися додаткового фінансування під час прийняття держбюджету-2003. Було надано фінансову допомогу для будівництва СШ № 12, нещодавно знову з’явилася можливість подарувати школам Ленінського і Червоногвардійського районів комп’ютери. Четвертий рік під патронатом комбінату «Придніпровський—Злагода» на Дніпропетровщині проводиться фестиваль дитячої і юнацької творчості «Зі Злагодою в серці», де я — президент. Фестиваль, проведений у жовтні 2003 року, зібрав 100 тисяч глядачів. Вважаю своїм обов’язком допомогти дітям і молоді повірити у себе, розкрити талант.
— Наскільки вам удається впливати на законотворчий процес у Верховній Раді?
— За час роботи в парламенті я подав майже десять законопроектів, спрямованих на розвиток вітчизняної економіки і політики. Серед них — «Про податки на доходи фізичних осіб», «Про вибори народних депутатів» тощо. Дискусії з цих тем набирають характеру загальнонаціонального обговорення — тож коло законотворчих пріоритетів було визначено правильно. На мій погляд, важливо писати не закони-одноденки, а закони на перспективу, що працюватимуть протягом тривалого часу. Так, скажімо, до закону «Про акціонерні товариства», автором якого я був ще в першому скликанні, тільки цього року, через десять років, ініційовано внесення змін. Також розв’язали питання зниження податку на прибуток з 30 до 25 відсотків, що дасть змогу зберегти додаткові гроші на підприємствах і збільшити їхні оборотні кошти.
— Майже 30 років вашої біографії пов’язано з комбінатом «Придніпровський—Злагода». Яку роль у вашому житті зіграло виробництво?
— Коли 1975 року я прийшов на завод працювати директором, на той час був одним з наймолодших директорів у країні. Намагався запровадити ринкові відносини, що в ті роки вважалося крамольним. Доводилося зазнавати й авторитаризму партійного начальства, і тиску контролюючих комісій, і спроб розорити виробництво. Багато сил і здоров’я йшло на цю боротьбу. Примітно, що і сьогодні використовується цей «обкатаний» сценарій: наїзди, спецзамовлення... Але «злагодці» знову вистояли.
У мене, як у керівника, завжди була команда однодумців. Великим підприємством авторитарно керувати неможливо. Колектив пропонував конструктивні рішення у важкі для комбінату часи, працював із самовіддачею, удосконалював професіоналізм, створював особливий мікроклімат довіри, одне слово, жив спільним життям з виробництвом. І результати були: комбінат «Придніпровський—Злагода» сьогодні належить до п’ятірки провідних підприємств харчової промисловості України.
— Що, на ваш погляд, треба зробити для подальшого підвищення престижу України на міжнародній арені?
— Насамперед навчитися Україні високо цінувати себе як суб’єкта міжнародного права. Ділові відносини країн-партнерів неможливі без порядності, надійності і самоповаги. Не годиться підлещуватися перед іноземними партнерами, треба учитися співробітничати на рівних. Однак не завжди з нами розмовляють на рівних. Ось одна із причин. У першому скликанні парламенту (1990—1994) я голосував проти скасування статусу України як ядерної держави. І мав рацію. Сьогодні це питання — знову на порядку денному. Але відновити ядерний статус Україні буде значно важче і дорожче.
— Які події за цей рік стали для вас радісними і сумними?
— Рік був дуже важким: робота в парламенті, окрузі і депутатська боротьба за незалежність комбінату «Придніпровський». Справжня робота завжди балансує по лезу ножа. Тоді людина загартовується і міцніє духом. Радісних подій теж було багато: це і мій творчий вечір у Києві в Будинку кіно, прем’єрний показ у Міжнародному центрі культури і мистецтв нового художнього фільму «Дикий табун», його перемоги на трьох кінофестивалях, і звичайно — народження четвертого онука Олександра.
— Політикам завжди потрібний міцний тил. Який він у вас?
— Тилом для мене завжди були і є моя родина: дружина Ганна Анатоліївна, діти й онуки. Завжди намагався виховувати своїх дітей на сімейних традиціях. Сьогодні син і донька пішли моїми слідами: Андрій очолює комбінат «Придніпровський», Тетяна теж працює на «Злагоді». У нас спільні розмови, турботи і радощі. Згодом підростуть і онуки, сподіваюся, вони теж будуть моєю надійною опорою.
