Коли політиків носять на руках,віддачі не чекайте

Тернопільці легко творили собі кумирів, у буквальному розумінні слова носили їх на руках, гірко розчаровувалися, але не каялися і стискали в обіймах нових рятувальників нації. Цю специфіку помітили у столиці і перед кожними виборами тут висаджувалися десанти претендентів на депутатські мандати. Легко здобували їх, везли до Києва і назавжди забували цей край. Не анекдот, а правда: один з таких депутатів за чотири роки був в окрузі лише раз — щоб забрати те, що подарував перед виборами. Думаєте, це чогось навчило тутешній електорат, до речі, найактивніший в Україні? Варто було з’явитися в області лідеру «Нашої України», поплескати по плечу претендента — і обрання йому гарантовано. Усі п’ять депутатів-мажоритарників від Тернопільщини на минулих парламентських виборах — «нашоукраїнці».

Безпомилково спрацював бренд блоку і на виборах до обласної та місцевих рад. «Наша Україна» отримала майже 70 відсотків голосів, здобувши блискучу перемогу над конкурентами. Нині вона має свої фракції в обласній, Тернопільській міській радах, домінує у багатьох районах. Стане це тріумфом національно-патріотичних сил чи черговою поразкою, покаже час. Фракції охоче підтримують заяви політичного характеру, що, безперечно, також потрібно, але, як і їхні попередники, мало вникають у економіку.

Великий резонанс в області викликала загадкова смерть керівника фракція «НУ» в обласній раді Івана Гавдиди, якого знайшли мертвим у вересні неподалік його київської квартири. Друзі-соратники вважають, що це політичне вбивство, хоч самі визнають, що постать покійного не така значна, щоб його хтось «замовив». Але обставини загибелі так і не з’ясовано. Новим керівником фракції став член УНП Володимир Болєщук — економіст, магістр державного управління.

На політичному полі області нині діють 75 структурних утворень політичних партій з обласним статусом, 725 — з районним, 1400 — з сільським і селищним статусом. Окремі політичні партії зареєстровано тільки обласними організаціями, але є деякі партії, які мають розгалужену структуру. Це передусім НРУ, АПУ, «Демократичний союз», СДПУ(о). Найчисельнішими називають себе УНП, НДП, ПППУ, СДПУ(о). Відповідно до нового закону про партії органи юстиції не фіксують кількість членів партії, тож доводиться вірити на слово їх керівникам. Скажімо, СДПУ(о) поставила за мету збільшити до кінця року свої ряди до п’яти тисяч партійців. І, судячи з активності, цього доможеться. Взагалі, не є таємницею, що рекрутство легше дається тим партіям, що при владі. Щоправда, своє членство партійці не завжди афішують, особливо у селах.

Те саме можна сказати і про тих, хто підтримує політичні сили лівого спрямування. У тернопільців стійке неприйняття лівих партій, хоча вони стали терпиміші до соціалістів і навіть до комуністів. Їхні представники, до речі, з кожними виборами здобувають дедалі більше мандатів, переважно у районні, сільські й селищні ради, де люди знають один одного і не так важливий політичний ярлик, як сама людина, її справи.

Чимало випадків, коли керівники, котрі проштрафилися і над якими навис дамоклів меч звільнення, поспішають сховатися під дах партії, яка при владі.

Якщо популярні у тернопільського електорату партії правого і правоцентристського спрямування більше діють на публіку: організовують мітинги, приймають заяви, влаштовують прес-конференції, то опозиційним та малопопулярним доводиться здобувати прихильність виборців цілком конкретними справами. Соціалісти, наприклад, розробили операцію «Село» і намагаються надати правову допомогу власникам земельних і майнових паїв, зокрема, в отриманні орендної плати. Постійно консультує селян з цих питань і керівник обласної організації СПУ Василь Богачук, юрист за фахом. Мати свій осередок у кожному населеному пункті поставила собі за мету обласна організація СДПУ(о), деякі інші партії, які зрозуміли, що гасла — це добре, а конкретна робота — краще.

Гілки влади, мається на увазі представницька і виконавча, в області завжди чубилися. Корені протистояння були не так у політиці, як у сферах впливу на економіку, бізнес. З приходом півтора року тому нового голови облдержадміністрації Івана Курницького і обранням головою обласної ради Анатолія Жукінського настало перемир’я. Іван Курницький сам по собі людина неконфліктна. Таку само політику проводить і його команда. Що й казати, керівника-господарника давно не вистачало області. Іван Іванович — восьмий за роки незалежності. Останнім часом Тернопільщина вибилася на перші місця з темпів промислового виробництва, зібрала непоганий врожай зернових, більше, ніж торік, виробить цукру. Хоча й проблем вистачає: високий рівень безробіття, мільйонні борги у зарплаті, міграція населення...

Підкилимна боротьба гілок влади, судячи з усього, і тепер не вщухає, і в одній, і в другій команді є свої «сірі кардинали», але принаймні це не виноситься на люди. Щодо міжпартійних конфліктів, то їх певною мірою гасить управління з питань внутрішньої політики облдержадміністрації. Може тому, що очолює його жінка. «Усіх примирити я не зможу, — каже Оксана Ветлинська,—але якщо націлити партійців, громадські організації, яких у нас понад 200, то менше часу буде на з’ясування стосунків». Їй вдалося залучити до роботи у консультативній раді більшість політичних партій і громадських організацій. Поки що без опозиційних сил, але вона сподівається перекинути «місток» і до них. Принаймні виїзне засідання ради у Теребовлянському районі, під час якого партійці відвідали школу-інтернат для дітей, що втратили слух, стало ніби очищенням для багатьох. Амбітність партійних лідерів, непримиренність позицій — ніщо порівняно з людською бідою. Може, жіноча мудрість здолає чоловічу впертість?

Партійна газета — розкіш 

Свої газети — розкіш для місцевих партійців, тому вони здебільшого поширюють столичні партійні видання. Час від часу партії випускають свої «бойові листки». Щоправда, є винятки. Після літньої перерви відновила вихід газета «Не здамось!» (БЮТ), яку редагує «вічний революціонер» Ярослав Демидась. До його думки дослухаються чимало тернопільців. На минулих парламентських виборах він здобув друге місце у Тернополі — це також про щось каже. Газета «Репортер» не афішує своєї партійної приналежності, але за її «пострілами» можна здогадатися, чиїм інтересам вона служить. До речі, багато ображених газетою зверталися до суду і вигравали справи, але з «Репортера», як з гуски вода.

Безперечний лідер серед регіональних ЗМІ — газета «Вільне життя», яку видає трудовий колектив стотисячним тиражем. Вона його досягла тим, що давала змогу висловлюватися на своїх сторінках різним політичним силам, цим і здобула імідж об’єктивного видання. На другому місці за популярністю газета обласної ради і облдержадміністрації «Свобода» з майже 70-тисячним накладом. Кілька міських газет, які в основному поширюються в обласному центрі, мало впливають на регіональну політику.

У бідній області не може бути багатих партійних організацій. Місцеві фінансові потоки їх майже не живлять. Гроші, як кажуть, на підтримання штанів надходять зі столиці. Місцеві бізнесмени, найімовірніше, не бачать лідерів, яким можна довіритися. Та й умови для розвитку бізнесу в Тернополі не з кращих: багато хто переводить свої справи в інші області й навіть за кордон.

Партії тішать себе високими рейтингами, популярністю, але справжніх настроїв електорату не знає ніхто. В області немає служби, яка робила б соціологічні опитування. Час від часу замовляють їх столичні інститути, але у них свої інтереси. Деякі партії роблять опитування по телефону і козиряють цими даними, намагаючись довести, які вони популярні. Між тим, в обласному центрі кілька вузів, котрі, скооперувавшися могли б створити соціологічну службу. Але зацікавлення у тому ніхто не виявляє. Не хочуть мати об’єктивну інформацію? Днями перше опитування зробило управління з питань внутрішньої політики, але наскільки воно об’єктивне, якщо виходить від влади? Хоча похвально вже те, що влада хоче знати думку про себе.

Партії, яких не цікавить, що про них думає народ, ще не виросли з коротких штанців. А загалом нинішню політичну ситуацію на Тернопільщині можна охарактеризувати медичним терміном — гіпофізарний нанізм, тобто припинення росту. Не кількісного — якісного. Чи справедливе це порівняння — покаже час.

Тернопільська область.