Я не пам’ятаю 1937 року, народилася після війни і про свого дідуся знала лише зі спогадів бабці та батька. Знала, що він був людиною шляхетною, розумівся на літературі й мистецтві, гарно співав, розмовляв п’ятьма мовами. Народився 1887 року на Галичині в селі Рудня Львівського повіту. Наймолодша, шоста, дитина в освітянській родині Михайла Банаха — Євген, шестимісячним залишився без батька. Мати, старші брати й сестри, відмовляючи собі в усьому, дали освіту хлопчині, навчили його бути Людиною.
У серпні 1914 року Євген Банах вступив до лав Українських січових стрільців. У 1920 році полк перейшов на бік Червоної Армії. Поранення й хвороба змусили 1921 року залишити армію. Осівши в Умані, знайшов свою долю, одружившись з Юлією Олександрівною Будвич-Сінькевич. Минуть роки, і син Левко стане відомим у країні архітектором, науковцем, митцем-графіком, а дочка Валентина — лікарем, доктором медичних наук.
1936 року подружжя переїхало до Бишева на Київщині. Знову не було своєї хати, мешкали в лікарні. Євген Михайлович почав викладати в школі німецьку мову. Викладав рік. На випускному вечорі цитував свого улюбленого Івана Франка і закінчив промову словами: «Вчиться та вчиться!» Потім йому про це нагадають: чому не сказав про турботу партії?
Ранок 1 вересня 1937 року розпочався з візиту непроханого гостя. Вчителя заарештували. Слідчий не барився, скоро було готове попереднє обвинувачення за ст. 54-1-а, 54-10-1 КК УССР.
Нехай би звинувачували в модній на той час антирадянщині та шпигунстві, але ж приплели ще й кримінал, хабарництво, крадіжку. Діяли за принципом: краще перебрати, аби не було замало.
«Слідство» тривало місяць. По всьому видно, паузи останніх трьох допитів 23 жовтня були викликані зовсім не обідніми перервами, а тортурами. Слідчий нервував, повторював ті самі запитання, на які отримував однакові відповіді. В’язень тримався стійко і вини на себе не брав. Нічого не дав і допит дружини Юлії. Вона не зреклася Євгена Михайловича. Тому її арештували 11 листопада 1937 року. Не могла вона знати, що останні три доби життя чоловіка перебувала поруч з ним у Лук’янівській в’язниці. На неї чекали півроку допитів у Київському слідчому ізоляторі, а потім довгі роки заслання до Південного Казахстану. Гадаю, тільки дефіцитна професія лікаря врятувала їй життя.
Протоколи слідчих справ писали нашвидкоруч, неграмотно, не сподівалися, що колись це читатимуть. Тяп-ляп, і готово! Висновки базовані на домислах, плітках, не підтверджені жодним доказом. Звинувачення у шпигунстві на користь «однієї з іноземних держав» зроблено на підставі двох листів (десятилітньої на той час давності) до рідних сестер Софії та Ганни, які жили під Львовом, у селі Рудня. Тоді це була «заграниця».
Одразу два ювілеї зустрів Банах у камері смертників: 20-річчя Жовтневої революції та своє власне 50-ліття. А подарунком йому були дев’ять грамів свинцю — згідно з постановою НКВС СРСР та прокурора СРСР від 2 листопада 1937 р. Банах Євген Михайлович був страчений у Києві 14 листопада 1937 року.
Багато літ ходили різні чутки про долю політв’язнів тих часів. Найчастіше родина одержувала довідку про передчасну смерть в’язня внаслідок запалення легень абощо. Лиш тепер можна дізнатись правду. Втім, нелегко було отримати допуск до архіву для ознайомлення з матеріалами слідчих справ. З десяток документів подала на підтвердження родинних стосунків. А коли дійшло до видачі свідоцтва про смерть з простроченим терміном оформлення, то довелося витримати справжній бій з чинушами. Вони не хотіли втямити, що визначення місця настання смерті — не моя примха, а вимога закону.
...У Центральному державному архіві громадських об’єднань України, в читальному залі, шелестіння паперів іноді переривається чиїмсь тяжким зітханням. Читати ці документи справді важко. Та тепер я знаю: він до кінця лишився Людиною. Реабілітований посмертно. Лежить у Биківні. Світла йому пам’ять.
Сподіваюсь, уцілів рід Банахів, живі нащадки сестер Софії Михайлівни Банах-Зелінської та Ганни Михайлівни Банах з села Рудня, Володимира Михайловича Банаха, який подався в 1904 році до Америки, дядьків Олекси та Івана Банахів із села Винники. Відгукніться!
Ольга СІНЬКЕВИЧ, заслужений тренер України.
